Розділ «IX»

Фесенкові не сподобався такий крутий комплімент; він зморщив брови, підняв носа й скривив губи набік.

Різкі Христинині компліменти його застилали трохи й збентежили.

- Вибачайте! в мене очі без полуди, - сказав Фесенко й зняв пенсне.

- Ви ганяєтесь за Санею. Що ви знайшли в неї путнього? - почала Бородавкіна. - Ні доладної й показної постаті, ні бюста. Чваниться раз у раз своїм розумом та носиться з тою наукою, як старець з писаною торбою.

Бородавкіна підняла голову й випнула свій бюст. Дивись, мовляв, чи такий же бюст в твоєї Сані, як у мене?

- Сватайте Маню Навроцьку. Ви знаєте, що я повітова сваха, - сказала Христина. - До Сані ви не достанете, як не достанете зубами свого ліктя.

«Ой, говорить, наче сільська молодиця! Зовсім здичавіла в степах оця колишнясь інститутка», - подумав Фесенко й голосно засміявся.

- До Сані треба довших зубів, - тягла далі Христина. - В Комашка довші зуби, ніж у вас. А ви беріть Маню: двадцять п'ять тисяч і дім! Ццц!..

«Двадцять п'ять тисяч і дім, - подумав Фесенко. - Правду каже оця потороча; треба сватать дівчину, бо хтось незабаром вхопить, як шуляк курча».

І він був ладен бігти до Навроцьких і таки зараз просити Маниної руки.

Бородавкін достав карти й кинув на стіл.

- А поки що перекиньмо лишень картами разів зо два, зо три, - сказав Бородавкін. - А ви, Фесенку, таки скажете мені про ті… листи.

- Добре, добре, добре! нехай колись потім… - сказав Фесенко.

- За які це листи? -спитала Христина і знов якось хитро осміхнулась.

- Та то нісенітниця. - обізвався Фесенко.

В Бородавкіна аж очі бігали, аж горіли. Христина зирнула на його й зареготалась.

«Пограю в карти тим часом, бо в Навроцьких саме сидить Комашко. Не хотілось би мені з ним стикатись, - думав Фесенко. - Сонце стане на вечірньому прузі, тоді підемо до Навроцьких й випремо звідтіль Комашка».

Фесенкові випала партнером Христина, але тепер йому були не в думці карти. Він кидав ними знехотя, грав невважливе і робив страшенні помилки.

«Двадцять п'ять тисяч, ще й дім, та ще й гарненький дім!» - миготіло в його голові, і заважало йому, й не давало звертати увагу на карти.

Карти летіли на стіл, а перед Фесенковими очима на зеленому сукні, ніби цятки, миготіли асигнації кольору веселчаного, цілі купи асигнацій, срібла, червінців. Червінці тілки дратували його грубу фантазію.