Розділ «IX»

- Та скажіть-бо мерщій, бо кортить. Невже вам трудно сказати кілька фраз? Ій-богу, я нікому не скажу! Божусь і присягаюсь! Жінці навіть не скажу, - просив Бородавкін.

- Нехай потім. Секрет не втече, а ми не помремо так швидко, - одрізав Фесенко.

- А як помремо? Ми усі під богом ходимо, - аж благав Бородавкін.

Стежка крутилась по горбикові й довела до дачі Бородавкіна; то була проста міщанська хатина-мазанка.

- От і наша дачка! - промовив Бородавкін.

- Де? - спитав Фесенко, бо вже більше й хат не було.

- Та оця ж хатина. Ми живемо в демократичній дачі; бачте, моя жінка любить ідилію, - сказав насмішкувато Бородавкін.

Фесенко закрутив носом і зморщив губи, неначе покуштував кислиці. Одначе він мусив йти за своїм поводаторем в ту ідилію.

Хатина стояла край спуску до моря на горбику. Горб був обсмалений сонцем, як циган. По горбику стирчали будяки та колючки. Тільки коло ґанку росли дві старі акації та в горідчику за хатою зеленів старий волоський горіх, єдина окраса того горба.

Бородавкін привів Фесенка до ґанку. Ґанок був напнутий з двох боків і зверху парусиною. Передній бік був зовсім не заслонений. В ґанку стояв стіл. Коло стола сиділи Бородавкіна та Христина. Фесенко став перед ґанком, зняв циліндер і привітався до дам.

- О! слихом слихати, ввічі видати! - гукнула Христина з-за стола. - Чого це ви неначе зблідли й помарніли на лиці? Чи не снилось вам часом цеї ночі щось страшне, чудне, знаєте, - таке кострубате? - Христина не договорила. Вона натякала йому на листи.

- Ні, нічого не снилось. Я сплю так міцно, що й сни мене не беруть, - обізвався Фесенко.

- А може, з вами трапилась будлі-яка неприємна подія або пригода? - спитала Христина й хитро осміхнулась.

«Невже вона знає? Брат чепляється, щоб сказати… Певно, знає… І хто б пак оце сказав їй?» - думав Фесенко.

Христина насилу вдержувалась од сміху, аж почервоніла, на виду.

- Є партнер! - гукнув Бородавкін.

- Просимо до нашого салону! Це наш салон, - обізвалась кокетно Бородавкіна. Фесенко увійшов у той салон і скривив губи.

- Та й трудно ж до вас доступитись! - почав Фесенко. - До вас стежка заросла терном та будяками.

- А ви думали, що так-то легко доступитись до дам? Поколіть лиш передніше свої ноги терном та колючками, - защебетала Христина.

Фесенко згадав терни та колючки по дорозі до Сані й легесенько зітхнув.