Розділ «IX»

- Я подлим ніколи не був і не буду. Чого ви напались на мене серед вулиці й репетуєте на ввесь Великий Фонтан? За які листи ви торочите? Оце так брехня! - обізвавсь Комашко.

- Та скажіть-бо, що то за анонімні листи, що то за Фонтан? Скажіть, будьте ласкаві! - благав Бородавкін, і в його од цікавості неначе засвербіло коло серця.

Але Фесенко його навіть не слухав. Він розлютувався, розчервонівся, верещав, махав руками, наче простий сільський парубок. В той час зовсім він забув за удавану делікатність манер.

- Таку штуку можуть встругнути тільки ліберали, радикали, такі, як ви! - кричав Фесенко.

- Так чеплятись нізащо можуть тільки такі шовіністи, як ви, що ладні по тричі на тиждень зміняти свої пересвідчення з вітром! Жаль мене бере, що ви такий молодий, а вже ламаєте свою душу, - сказав Комашко.

Мавродін кліпав своїми великими тихими очима на Комашка, неначе казав: «Не зачіпай-бо лиха!» Комашко навіть не примітив того.

- Бога ради, не кричіть, бо вже люде збігаються, - втихомирював Бородавкін. - Зійдім з вулиці в те провалля.

- Знаємо, куди ви дивитесь! Ви дивитесь на Женеву та Лондон, - репетував Фесенко.

- Ба неправда! - крикнув Комашко. - Я дивлюсь на Україну, та й годі. А ви дивитесь в Париж та на свою кишеню, - сказав Комашко, й його тонкі ніздрі затрусились, а лице зблідло.

- Одначе прощайте! Час мені йти до Навроцьких, - сказав Комашко.

- І я там зараз буду! - гукнув Фесенко.

- Опізнились! Ви скорчитесь в три погибелі, і плазуєте, і скрізь пролазите, але там не пролізете, - різко говорив Комашко, показуючи рукою на гору, де була гостиниця.

- Проліземо й там! - гукав Фесенко вже з балки, кудою повів його за руку Бородавкін до себе.

- Та ходім-бо, пограємо в карти, бо все одно - вам не годиться до Навроцького йти: туди ж пішов Комашко, - сказав Бородавкін.

Злість душила Фесенка. Він почервонів, трусивсь, як в пропасниці, і все лаяв Комашка, йдучи балкою попліч з Бородавкіним. Він ненавидів Комашка і за Саню і через те, що Комашко був талановита людина і міг стати йому впоперек дороги на службі та випередить в кар'єрі.

Стежка вилася по дні балки, подекуди закиданої сміттям та гноєм. На праву руку повертала стежка нагору, до одної гарненької дачі з блискучими шибками, з ґанком, оповитим диким виноградом. Фесенко повернув на ту стежку. Він гадав, що на тому ґанку вони будуть грати в карти.

- Не тудою-бо! Ми живемо не в таких багатих дачах. Моя жінка нахильна до сільської ідилії. Ондечки на горбику наша дачка, наша ідилія! - сказав Бородавкін. Він показав рукою на просту міщанську мазанку.

Фесенко глянув на ту дачу й насупив густі брови.

- Повертайте на ліву руку, на ген оту стежечку, - гукнув Бородавкін. Стежка з балки повела на горб через густі колючки.

Фесенко був взутий в тоненькі трикові сірі черевики. Колючки кололи його в литки через шовкову чесучу і в ноги через трико.