Розділ «VI»

В той час по дорозі до монастиря йшов Дмитро Васильович Фесенко. Тінь од шовкового сірого зонтика вкривала його широкі плечі й переливалась делікатними сутінками на його рум'яних щоках, на біло-жовтій одежі з шовкової чесучі.

Маня вгляділа його й промовила несамохіть:

- Яка гарна постать!

- Маню! так не личить говорити панні, - тихо сказала Раїса Михайлівна, - вдержуй язика, а найбільше при людях.

Маня замовкла. Вона так зучилась вдержувати язика, що він в неї неначе почав приростать до піднебіння й був напоготові хоч би й оніміть. Вона не вміла навіть гаразд розговоритись.

Фесенко зняв циліндер і поклонився Навроцьким. Він не раз стрічався з ними, був давно знайомий, але ще й досі ні разу не був в їх домі.

- Запроси його на чай, - сказала нишком Раїса Михайлівна до чоловіка, - та тільки надінь на цей час на себе машкару… бо це стороння людина, мало нам відома.

Маня витріщила на матір здивовані очі, не розуміючи, за яку то машкару казала мама. Раїса Михайлівна втямила, що похопилась, і прикусила язика. Навроцький встав з місця, привітався до Фесенка й запросив його до столу на чай. Фесенко тільки того й ждав. Він задля того й приїхав на Великий Фонтан, щоб там будлі-де стрінутись з Санею й побалакать з нею.

- Сідайте, будьте ласкаві! Вибачайте, що ми п'ємо чай по-сільській, по-простацькій, - сказала Раїса Михайлівна.

- Звичайне діло на дачах, - сказав Фесенко, виставляючи широкі груди з широко викроєною жилеткою, з блискучою чистою дорогою сорочкою, де блищали золоті ґудзики якоїсь надзвичайної форми.

Фесенко глянув на Навроцьку, на її сіру шовкову дорогу сукню, й подумав: «Ну не усе-таки в вас по-сільському, по-простацькому».

- Чи приїхали на Великий Фонтан куватись в морі? - спитався Навроцький в Фесенка.

- Ні, я купаюсь в самому Одесі, а сюди приїхав поблукать та погуляти, - сказав Фесенко й при тих словах обережно поставив на траву свій блискучий циліндер, неначе він був скляний та щоб часом не розбився. Він окинув очима зелений парк, глянув на одчинені вікна; Сані нігде не було видно.

- А ми заїхали сюди купатись та пропадать з нудьги, - сказав Навроцький.

- Трохи-таки нудимось. Нема знайомих. Доведеться-таки добре нудитись. Правда, Маню? - промовила Навроцька, обертаючись до дочки, щоб навести її на будлі-яку розмову з Фесенком.

- Еге, мамо! - промовила тихо Маня та й замовкла.

- Ви, мабуть, набрали з собою цікавих книжок? Будете в самотині себе розважать читанням? - спитав Фесенко в Мані.

- Еге, набрали, - насилу промовила Маня та й почервоніла.

- Вона взяла з собою мольберт та фарби. Трохи себе забавлятиме малюванням, - обізвалась Навроцька.

- Ви малюєте? Це добра річ для молодої панни; як бачу, в вас поетична душа, коли маєте потяг до малювання, - промовив Фесенко.