Розділ «VI»

- Часом і старших не варто поважати, - обізвався Навроцький. - І старші бувають усякі.

- Добрі ідеї проповідуєш. Добре, що моя Маня не чує. І сам говориш непотрібні слова, і дочку свою з пантелику збиваєш, - сказала докірливо Раїса Михайлівна.

- Та ми ж дома: можемо, здається, зняти машкару з лиця, котру надіваємо при людях та перед начальством, - промовив Навроцький.

- Знімай вже ти, коли вбрався в машкару. Я завсіди ходжу без машкари. Про начальство говори, та й міру знай. Он сидиш та й сидиш товаришем предсідателя. І бог зна, коли будеш предсідателем. Частіше надівай машкару на лице, коли вже тобі припала охота часами скидати її.

- Не буду ніколи предсідателем; з Петербурга пришлють когось іншого, якогось дурного аристократа, бо місце ласе. От і цей їздить ціле літо за границею, а я тягну сам ярмо, як той віл, - сказав Навроцький.

- То тягни мовчки принаймні та не говори цього при людях та при дітях. Он викохав дочку! Носиться з якимись вченими книжками, бігає кудись. Нащо це здалося панні?

- Гм… гм… - замукав знов Навроцький.

- Я боюся за свою Маню. Ти таки припини свою дочку, - сказала Навроцька.

- Гм… Починаєш спочатку.

З ґанку вийшла Маня, дочка Навроцького та Раїси Михайлівни, й перебила їм розмову.

Навроцька замовкла. Маня була здорова, повна, рум'яна, але непроворна і таке неповертайло, як і її батько. Сидячи завсіди в хаті коло матері, неначе курча під крилами в квочки, вона зарані фізично розвилася й стала сита, навіть гладка.

Маня сіла коло матері дуже близенько. Повне тіло аж вилізало та випихалось з-під сукні на шиї, з-під тісних рукавів на руках.

- Чом оце Саня не йде пити чаю? - спитала в дочки Навроцька.

- Не знаю; вона побігла в номер до Мурашкової, - обізвалась Маня.

- О ба! Побігла, ні в кого не спитавши, - сказала з злістю Навроцька.

- Угу, гм, ге! - мимрив старий, запихаючи паляницю в рот.

- Ти, Маню, не вважай на Саню, ніколи не слухай її, бо вона тебе не доведе до добра, - бубоніла Навроцька.

- Я, мамо, тільки вас і тата слухаю і більше нікого, -сказала Маня.

- І добре, дочко, робиш, - обізвалась Навроцька.

- Ого! - промовив Навроцький, вкинувши в рот пів-сухаря.