Розділ «VI»

- Політика не утопія? Га? Як по-вашому? Чи правду я кажу, Харитоне Кириловичу?

«І знов Харитоне Кириловичу! Мабуть, щоб не забутись, як мене звуть. Бий вас сила божа! Оце застукали…» - подумав Навроцький і нічого не сказав, тільки совався по стільці.

«Оце старе мукало не піддержало мене. Треба обертатись до старої», - подумав Фесенко.

- Я не політик і не люблю політики, - обізвався Комашко. - Теперішня політика ще скрізь політика людоїдства, проливання людської крові не для інтересів народу, а на користь дипломатів. Я встоюю за просвіту й культуру, а письменству, культурі й просвіті байдуже за усякі державні границі та межі; вони ширші од тих границь. Чи правду я кажу, Харитоне Кириловичу?

«Хоч бери шапку та тікай! Та ще й питання гострі!» - подумав Навроцький. Одначе розмова Комашкова його зачіпала; він в думці згоджувався з ним.

- Гм… гм… Авжеж правда… - вихопилось якось недоброхіть в старого Навроцького.

Жінка кинула на його очима, неначе п'ятаком. Навроцький схаменувсь, прикусив язика й догадавсь, що прошпетився.

«Ой боже мій! Що це я сказав! Біда мені з цими молодими хлопцями! Витягнуть з тебе щире слово, наче обценьками. Коли б ще не донеслось… Овва! Ццц…»

- Чи правду я казав? - обернувся Фесенко вже до Навроцької. «Загарбаю собі стару, бо на старому машкара», - подумав Фесенко.

- Авжеж правда! Дай волю язикам в пресі, то так і почнуть кричать проти нас, - обізвалась Раїса Михайлівна. - Будуть кричати і проти шовкових та оксамитових суконь, і проти брильянтів, і проти турнюрів. Доведеться нам одягтись в ситець, мов горничним.

Саня осміхнулась, але так голосно, що Навроцька почула.

«Сміється з мене! Вона з тих… Подла!..»

Навроцька тихесенько вилаяла Саню дуже неделікатне, просто-таки по-мужицькій.

- А я думаю, що оті модні ідейки та утопійки таки смішні й нікчемні. І смішний той чоловік, хто носиться з тими ідейками і накидає їх другим, - сказав Фесеико, і в його голосі почулось роздратування.

- А мені здається смішним той, хто зовсім в голові не має ніякісіньких ідей або має такі ідеї, що вже заіржавіли й просяться в архів, - спокійно промовив Комашко.

- Це ви говорите проти мене? - не стерпів і крикнув Фесенко, і його лице зблідло, а очі стали страшні, злі: він посатанів.

- І не думав проти вас говорить. А коли ви це на себе приймаєте, то нехай воно буде ваше, - промовив Комашко.

«Чи машкара на цьому Фесенкові, чи це дійсно він такий на вроду?» - одгадував старий Навроцький, скоса поглядаючи на Фесенка.

Навроцька постерегла, що розмова стає гострою, і, як зручна господиня, раптом перебила її.

- Чи ви пак приїхали на Великий Фонтан купатись? -спитала вона в Комашка.