Розділ «ПІЛОТКА ЛІЩИНОВИХ ГОРІХІВ»

Тут і хлопці підоспіли й також зраділи.

— Увечері ще моркви навішаємо, — сказав Валерка.

— А чи зайці буряки їдять?

— Повісимо одного буряка на пробу. Краще цукрового. Ось і побачимо.

Через кілька днів, — Дениско та Варочка саме були вдома, — до їхньої хати знову завітав сусід Кузьма Овсійович. Прийшов до тата попрохати рубанка.

— Ну то як, маєте ще одну шапку, Овсійовичу? — запитав його тато.

— А! — махнув той рукою. — Просидів одну ніч під стіжком, а на другу — заснув, то ледь не задуб. Не приходили зайці.

— Ні, приходили! І ще прийдуть! — аж підстрибнула Варочка.

Тут Дениско смикнув її за руку. І вона замовкла. Та хіба Варочка довго помовчить?

— А навіщо вам багато шапок, дядьку? — запитала вона. — У нашого татка тільки одна.

— Ет, багато шапок, одна шапка! — пробубонів Кузьма Овсійович.

І так почервонів та набундючився, що Дениско не втримався, пирснув.

Не сказавши й «бувайте здорові», дядько посунув з хати. Навіть забувся, за чим і приходив, — рубанок залишився на підвіконні.