Розділ «ПІЛОТКА ЛІЩИНОВИХ ГОРІХІВ»

— Бо сімеєчка в нас чимала, — казала тітка Наталка.

Тут почали з'їжджатися на польовий стан комбайнери, трактористи, шофери. Ого, скільки їх! Поки вони вмивалися, Варочка розставила на довжелезному столі під вишнями тарілки, розіклала ложки. А тітка Наталка насипала гарячий духмяний борщ.

— А це хто в тебе, чи не практикантка з'явилася? — запитували чоловіки в Наталки Іванівни, всідаючись за стіл.

— Та це ж Варочка, бригадирова донька! — відповідала вона.

— Варочка-куховарочка! — перемовлялися механізатори.

І так смачно всі їли — Варочка аж задивилася. Ще й прихвалювали:

— Ну й добрий борщик!

— А вареники — самі в рот стрибають!

Тітка Наталка й Варочка подавали й добавки. Дядько Микита — повнощокий, вусатий — дві тарілки борщу виїв і миску вареників.

— Микита Парфенович — як у полі, так і за столом. По дві норми дає! — жартували механізатори.

— Їжте, на здоров'ячко вам! — бажала тітка Наталка.

— На здоров'ячко! — додавала Варочка.

За столом ніхто не засиджувався, обідали хутко, бо ж гаряча пора — жнива.

Всі дякували Наталці Іванівні й Варочці, а Микита Парфенович, вирушаючи в поле, сказав:

— Підростай, Варочко, та приходь до нас у бригаду куховарити. На зміну тітці Наталці.

Зараз Тимка і самого сміх розбирає, як згадає про свою зустріч з Десною. А тоді йому було не до сміху.

Тільки прокинувся після першої ночі в новій оселі, а від розчиненого вікна:

— Ну й сплюх же ти! Я вже чекати стомився, поки прокинешся.

На підвіконні сидить веснянкуватий хлопчина з рудим, аж вогнистим, чубчиком, усміхається до Тимка усіма веснянками.

— Та не тушуйся! Я — Валерка, сусід твій. Знаю, що ви до бабусі Катрі приїхали й будете жити в неї. То гайда на Десну!