Розділ «ПІЛОТКА ЛІЩИНОВИХ ГОРІХІВ»

Ворота на обійстя були чомусь відчинені, на грядках порпалися кури.

На ґанку сидів Сергійко, зсутулив плечі, нагнув голову.

— Оце так хазяйнуєш! А ми ось… — почав було Валерка й осікся: коли Сергійко підвів голову, очі його були повні сліз.

З хати вийшла баба Федориха, сусідка Сергійкова.

— Не до гульні йому зараз, хлопці. Матір його в лікарню забрали. А батько на баржі плаває по Десні, аж пізньої осені додому заявиться. То я вже за Сергієм пригляну, поки Варвара одужає.

Хлопці не знали, що казати, як утішати Сергійка. Посідали біля нього на ґанку й мовчали. Мовчати було важко, і Валерка пішов виганяти із грядок курей, а Дениско зачинив ворота.

А потім Валерка, заїкаючись, сказав:

— Сергійку, я більш не буду тебе дражнити… І якщо хочеш — будемо робити все разом.

Сергійко мовчав.

— Не зачіпайте його, — шепнула хлопцям бабуся Федориха. — Може, йому треба побути зараз одному.

— Так ми ще прийдемо, — сказав Лаврик.

Хлопці підвелися і, ступаючи слід у слід, пішли до хвіртки. На ґанку біля Сергійка залишилась пілотка з ліщиновими горіхами…

Весела зима цього року видалася. То захурделить на кілька днів та ночей сніговицею, то затріщить морозом, розмалює шибки візерунками, то засріблиться інеєм на деревах. Дітям за такої зими розваг вистачає. Хто снігову бабу ліпить, крижані фортеці мурує, хто на санчатах, на лижах з гірки спускається, хто на ковзанах по дзвінкому льоду гасає.

А прибіжать діти додому, в хаті тепло, затишно, у грубці палахкотить вогонь, на столі гарячий борщ парує.

Ось тільки звірам та птахам за такої зими сутужно. Сороки — ті хитрі, на зиму з лісу до села перебралися, біля курей підгодовуються. А горобці і влітку, і взимку біля людських осель собі поживу знайдуть.

Аби допомогти птахам, усі кутківські хлопчаки намайстрували для них годівничок, порозвішували на деревах. Із фанери, з бляшанок, а Валерка — той велику металеву миску повісив на шовковиці. Найкращу годівничку зробив Лаврик — двоповерхову, з дашком. Ну, йому трохи ще дідусь допомагав.

У пташиних їдальнях чого тільки немає: гарбузове й соняшникове насіння, конопляне сім'я, хлібні крихти, шматочки несолоного сала. Це для синичок такий харч. А для снігурів підвішені ще й грона горобини, калинові кетяги.

— У мене двадцять синичок сьогодні харчувалося, — хвалиться Лаврик.

— А в мене — сімсот! — випалює Валерка.

— Ну, ти й скажеш! — сміються хлопці. — Стільки їх чи й на всьому кутку набереться.