Розділ «ІІ»

- Ну, тоді народжу тобі Нікуба.

- Мені? - здивувався він.

- А кому ж? Іванькові?

- Собі. Ця істота може належати тільки комусь одному.

Комусь одному. Не захотіла я - належатиме тільки йому.

Облиш ці марення, бо ти себе доведеш, сказала я собі, залишаючи позаду Гостру Могилу… І все таки несповідимі шляхи Твої, Господи, я тоді й приблизно не могла передбачити, що чекає на нас попереду, як не могла передбачити, що ось на цій порожній дорозі наткнуся на драного «москвича» - він стояв під лісом з відкритим капотом, а над двигуном гибів його власник, великий слідець Притула, і я вже хотіла було обминути його з крутим викрутасом, як раптом цей нишпорка вискочив заледве не на середину дороги і відчайдушно махнув рукою.

Я так загальмувала, що трохи не вперлася лобом у скло.

- Що, жити набридло? - гримнула на потенційного самогубцю. - Мало дерев у лісі, щоб зачепитися?

- О, це ви, Анастасіє Михайлівно? - з непідробною щирістю здивувався Притула. - Не впізнав, пробачте, а то б ніколи не посмів зупиняти.

- Так я вам і повірю.

- Та, їй Богу ж, тільки почув гул машини - мерщій кинувся навперейми, бо в мене тут, як той казав, рахуба одна приключилася. А ключика на дванадцять немає.

- То ви думаєте, я оце привезла вам ключика на дванадцять? Та я навіть не уявляю, який він із себе.

- Вірю, вірю, Анастасіє Михайлівно. Я ж кажу, якби знав, що це їдете ви, то й не зупиняв би.

- Годі, - сказала я. - Запитуйте, що вас там іще цікавить, бо в мене немає часу гратися з вами.

- Даремно ви так, - він ніяково опустив свої водяві очка на носаки сандалів скороходів. - Самі ж знаєте, що я вже не маю права ні про що вас розпитувати.

- Не зрозуміла.

- А що тут розуміти? Усунули мене від цієї справи, Анастасіє Михайлівно. Відсторонили, як паршивого кота.

- За що?

- А хто його знає? Начальству видніше. Мабуть, не добачили ніякого криміналу в цій дивній історії. Мабуть, це тільки мені завжди двоїться в очах. - І що ж вам здвоїлося? - співчутливо спитала я.

Відверто кажучи, мене не вельми потішила заповзят ливість Г. С. у цьому питанні. Я навіть подумала, що мені тепер трохи не вистачатиме цього симпатичного слідця, чия тінь дошкуляла значно менше за привидів, які товк лися в моєму домі й довкола нього. До того ж я завважила, що мене вже не дратував не лише чоловічий дух, а й бензиново мастильний сморід, що густо сходив од його полатаної колимаги.