Розділ «ІІ»

Я полегшено зітхнула тільки за Виставкою. Та потім, проскочивши Чабани і переходячи в лівий ряд, помітила в дзеркальці заднього огляду того ж таки чорного джипа.

Чому саме того? У тебе, моя дорога, вже параноя. Ну, приїжджав точнісінько такий від Сухого, але де вже той Сухий і де той джип, якого ти на власні очі бачила про дірявленим?

Ну от, його вже немає. А таких джипів у Києві більше, ніж у Нью Йорку і Токіо разом узятих. Вгамуйся, бо таки потрапиш до психіатра, і поможе він тобі чи ні, а нагадає про те, що ти викреслила зі свого життя назавжди. Ти поняла ілі нєт?

Мене пересмикнуло. Не треба, не згадуй. Але вже було пізно…

«Ну шо, оп’ять явілась, уродіна? - щурячим голосом кричала до мене беззуба жінка в запльованому коридорі «павлівки», куди я прибігала з інтернату в надії, що мама вже стала такою, як була раніше. Але все повторювалося. - Чєво пріпьорлась, уродіна? Ухаді, нє хачу тіб’я відєть! Ето он із за тіб’я мєня бросіл. Ти возомніла, шо ти красавіца?

Вот тєбє, вот тєбє! - приставляла вона ребро долоні до зігнутої руки. - Пашла вон атсєдова! Ето он із за тіб’я!..

Почєму я, дура, нє сдєлала аборт!»

Я різко вдарила по гальмах, з виском з’їхала на узбіччя і зупинилася. Голова моя впала на кермо. Не було, матусю рідненька, присягаюся Богом, що між нами нічого не було!

Я такого і в думці не мала. Не знаю, чого він пішов од тебе.

Вчепившись обома руками в кермо, я плакала вголос, як тоді, в запльованому коридорі психлікарні, й кричала:

«Цить! Цить!» - намагаючись угамувати себе і ту беззубу жінку, яку любила колись більше за все на світі.

Коли підвела голову, то за сльозами побачила чорного джипа, що бовванів на трасі уже далеко попереду.

Який там у біса Сухий! Солом’яний Бик спочиває у царстві Аїда. Це дбайливий Г. С. послав за мною своїх людей, послав супровід, аби простежили, чи я нормально доїду додому. Супровід чи охорону?

Параноя… Я повернула праворуч, а солом’яні бички поїхали далі.

Вдома Іванько сказав, що мене ніхто не питався, окрім…

Притули. Я вкинула в склянку з водою два колеса донор мілу, випила ту шипучку й заснула. І спала, поки мене не розбудив телефон.

- Я готовий, - сказав він. - А ти?

- Питаєш.

- Тоді взавтра все й зробимо.

9