Розділ «ІІ»

- Ні, чому раптом?

- Ну… Разгаваріваєтє на мовє.

- А хіба тут…

- Нєт нєт, нє волнуйтєсь. Мнє нравітся, когда люді чісто разгаварівают на мовє.

- Зі мною всі чоловіки переходили на українську, - з погордою сказала я. - Навіть попи московського патріар хату, кілери, нардепи й неґри похилого віку.

- Оно і понятно: такая інтєрєсная женщіна… Я, впро чєм, тожє папробую. Єслі гдє то ошібусь, ви мєня ісправітє, ладно?

- Добре, - погодилась я.

- Достоєвський мав рацію, - сказав він без найменшого акценту. - Краса врятує пекло.

- Світ, - поправила я.

- Світ? - здивувався Пек. - Світ ніхто і ніщо не врятує.

Йому давно гаплик. А от пекло врятує краса. Жіноча, звичайно.

- Я думала, що тут все у вогні.

- Так воно і було донедавна, - Пек кивнув, ґалантно взяв мене під руку і повів у сіру далечінь. - А потім тут провели реформи, після яких сутужно стало з енерґо носіями, особливо ж з вогнем… ну, і все переінакшилося.

Бачите, пані… е е е…

- Анастасія.

- Бачите, пані Анастасіє, суть реформ полягала в тому, щоб пекельні муки максимально наблизити до земного життя. Бо дійшло до того, що пекло багатьом почало видаватися медом порівняно з тими стражданнями, яких люди зазнають на землі. Ну, що таке, скажіть мені, вогонь?

Тому, хто помер, він уже не пече і не гріє. До того ж вогонь - це чистота, святість, а ми його переводили на грішників.

Ні, пані Анастасіє, пекло повинне бути сірим, як земне життя. Тому ми вистелили його наймаснішими чорно земами, розбили на плантації… е е е, пробачте, плантації - українською краще буде лани широкополі, так от, розбили на лани, й на кожному з них тепер працюють грішники.

Як і на землі. Одні гарують без перепочинку на буряках, другі на картоплі, треті сіють гречку, ну, і так далі.

- Це справжнє пекло, - вихопилося в мене. - І за це їм, звичайно, ніхто нічого не платить?