Розділ «ІІ»

- Хто тебе до мене послав?

- Як ти можеш? - обурилась Аніта. - Я думала, між нами залишилося щось набагато більше за дружбу.

- У тебе залишилися хіба що мої труси, - сказала я. - Ти хочеш ще одні? Ти приїхала поритися гусячим носом у моїй білизні?

- Анастасіє… Схаменися.

- Чи зробити мені масаж?

- Ти п’яна і нічого не розумієш. Невже ти не бачиш, що в мене душа у п’ятах? Що мене пригнав сюди страх? Якщо все це пов’язано з «Плутоном», то вони знов можуть прийти, і тоді тими дірками, про які ти казала, не від будешся.

- Я бачу, тобі те дуже сподобалося, правда ж? Ти тільки придурювалася лесбіянкою.

- Тобі, між іншим, це також сподобалося. - І ти, звичайно, не заявляла в міліцію?

- Ти що? Вони мене вб’ють.

- І правильно зроблять, - сказала я. - Не можна хитрувати у фірмі, яка носить ім’я бога смерти. Він цього не прощає.

- Не думала, що ти така жорстока.

- Помиляєшся! Я добріша за вас усіх. І за тебе, й за нього. Так йому й передай.

- Кому? - витріщила вона на мене свої безсоромні очі.

- Сама знаєш! А щоб ти не сумнівалася в моїй доброті, то на тобі, тішся! - Я в одну мить стягла з себе трусики й жбурнула Аніті в обличчя.

Вони повисли на її гусячому носі, мов на кілку, і я думала, що Анітині ніздрі втягнуть їх у себе, як пилосос.

Вона, здається, зовсім не образилася. Взяла ті трусики, зіжмакала в жмені, як фокусник хустинку, що зараз випустить вам замість неї голуба, і сказала примирливо:

- А між іншим, масаж тобі не завадив би. З такими нервами.

Не діждешся, подумала я. І чому, дурна, не підсипала тобі у вино снодійного? Ти б давно вже клювала своїм гусячим носом, а я замість трусів приклала б тобі до голови кирика і розпитала, що тебе сюди привело.

- Хочеш? Цього разу я зроблю тобі масаж, - подиви лась на неї змовницьки. Бо раптом згадала ще одну диво вижну штуку. У найпотаємнішому закуточку ванної я зберігала порцелянову баночку, в якій ще залишилося трохи мазі.

Аніта подумала, що я з неї глузую.