Розділ «ЗА ЗАВЕРШЕНУ ПОЛІТИЧНУ СТРУКТУРУ»

Це дуже пожвавить внутрішньо-політичне життя, а негативні прояви і наслідки міжгрупової полеміки будуть вирівняні створенням ясного укладу політичних сил у висліді виборів. Важливе те, що ціле українське патріотичне громадянство, в якому живе здоровий і чуткий політичний інстинкт, цим разом не буде тільки пасивним слухачем і спостерігачем того всього, з чим виступають політичні угруповання. Воно матиме найкращу нагоду видати свій осуд і вибирати — хто, які концепції і дії, які угруповання і люди, та якою мірою повинні мати його довір'я і підтримку.

Передвиборча пропаґандивна кампанія угруповань буде одночасно мобілізувати український загал, кожну людину до політичної активности. Бо вже сама участь у виборах до Закордонного Центру за цим пляном буде виявом активного підтримування національно-визвольної справи. Намагаючись здобути для себе якнайбільше голосів, політичні угруповання не можуть обмежитися агітуванням зактивізованих людей, бо ці, звичайно, мають вже свої політичні симпатії. Агітація мусить бути передусім спрямована до маси таких людей, які стоять осторонь організованого національного життя, розбуджуючи в них бажання приймати в ньому участь. Це принесе користь не тільки даному середовищу, але й цілій самостійницькій політичній дії.

З черги приходить головний етап — самі вибори, їх треба переводити одночасно в усіх країнах поселення і перебування українців поза засягом большевицької влади. З уваги на еміграційні умовини побуту і дії, на вибори треба передбачити довший протяг часу. Голосування найкраще переводити виборчими картками-бюлете-нями, на яких будуть подані всі кандидатські списки-листи. Кожний виборець отримає від Місцевої Виборчої Комісії по одному виборчому бюлетені (до Закордонного Центру й евентуально до Крайового Комітету), устійненим способом зазначує в ньому той список кандидатів, на яких віддає свій голос, та закритий вкидає до виборчої урни, або пересилає на руки Виборчої Комісії.

Участь у виборах до УЗНВЦ повинен взяти якнайширший загал українців. Право та громадянський обов'язок голосувати має кожна повнолітня особа, що признається до української національної приналежности, (без уваги на актуальну державну приналежність), та яка дає свій вклад у закордонну акцію в користь визволення України. Ці вимоги, з якими зв'язане право голосувати, мусять бути виконані кожною людиною-виборцем та стверджені при допущенні до голосування. Не мають виборчого права ті одиниці українського походження, що перейшли до ворожого, протиукраїнського табору, напр., до комуністич-ного, московського.

Для ствердження приналежности до українства треба допустити всі можливі й вірогідні докази. Наприклад, списки членів різних установ, членські виказки й всякі посвідки, свідчення перевірених свідків і т. п. Реєстрація виборців належить до Місцевих Виборчих Комісій, що переводять її у співдії з українськими організаціями й установами на місцях. Попереднє реєстрування управнених виборців не може виключати допущення до голосування осіб, які не були заздалегідь записані, як це буває при виборах у державі.

Другою невід'ємною передумовою активного виборчого права є якийсь вклад кожного виборця в закордонну національно-визвольну акцію. Ця передумова цілком зрозуміла, коли мати на увазі, що йдеться про вибори до керівного й репрезентативного Центру саме такої акції, а не про державні вибори. Вирішувати питання, якою має бути українська закордонна національно-визвольна дія і політика та хто має її очолювати — можуть ті українці, які самі дають якийсь вклад у цю справу й активно її підтримують. Одночасно йде про якнайширші, найзагальніші рамки, щоб якнайбільшу кількість людей приєднати до активної підтримки справи визволення України та дати УЗНВЦентрові якнайширшу базу масовою участю у виборах. Для того треба прийняти якийсь загальний, досить простий і конкретний критерій, який можна застосувати при виборах.

Для практичної розв'язки того питання подаємо такий проект: кожний виборець при голосуванні вплачує на руки Виборчої Комісії самооподаткування у встановленій, для всіх однаковій висоті на дійовий фонд УЗНВЦ і на витрати переведення виборів. Тільки у випадках неспроможности вплатити самооподаткування Виборча Комісія може дати частинне, або повне звільнення, на підставі умотивованої пропозиції. Висота самоопо-даткування має бути нормована виборчим правильником за одним принципом для всіх країн.

Вплата самооподаткування при виборах не має бути тільки символічним актом, але справжньою пожертвою для підтримки національно-визвольної діяльности, яку має вести Закордонний Центр. Це самооподаткування має те значення, що кожний виборець, враз з участю у вирішуванні складу УЗНВЦ і напрямку його дій, бере на себе якусь частинку спільного тягару та своїм вкладом уможливлює діяльність вибираного Центру. Фінансові засоби це ще не все для самостійницької політичної акції. Але вони є одним з важливіших факторів, зокрема коли йде про закордонну роботу та про збереження політичної незалежности в діяльності і політиці Закордонного Центру.

Кінцевий вислід виборів підсумує Головна Виборча Комісія й устійнить розподіл мандатів. Ключевим числом до цього розподілу буде кількість голосів, яка припадає на один мандат. Цю кількість отримаємо, поділивши загальну суму всіх відданих, важних голосів через ту кількість виборних мандатів, яка буде наперед устійнена узгідненим виборчим правильни-ком, про що була вже тут мова. Кількість мандатів, що припадає на кожний список кандидатів, обраховується так, що число голосів, які даний список отримав у виборах, ділиться через ключеве число. В наслідок роздробу голосів на поодинокі списки постають лишки голосів, тобто та кількість голосів, яка є меншою від ключевого числа і тому не вистачає до отримання мандату за вимаганим кворумом. З тієї самої причини після розділення мандатів за повним кворумом (тобто за ключевим числом) може залишитися кілька мандатів. Ці рештуючі мандати розділяється по одному на ті списки, які мають найбільші лишки голосів. При цьому не має значення, чи якийсь список вже отримав мандати при розподілі за повним кворумом, чи ні. При розподілі рештуючих мандатів рішає тільки чергування кількостей лишніх голосів.

Про загально прийняті правила переводжування виборів, як таємне голосування і т. п., не пишемо, вважаючи самозрозумілим їхнє застосування, поскільки це практично можливе.

Проект створення виборного Закордонного Центру має на меті структурне завершення українського політичного життя на чужині й одночасно зміцнення цілої його структури введенням системи загальних виборів, як підставової, періодичної інституції.

Ми переконані, що цим способом можна найуспішніше усунути ті найгірші аномалії цілого життя, які можна б назвати еміграційними структурними хворобами.

Без ґрунту під ногами не може розвиватися і нормально діяти жодне політичне угруповання. Ґрунтом для політичного життя є безпосередній зв'язок з народом, праця серед нього. Цього саме бракує більшості політичних угруповань на чужині. З одного боку вони хотіли б виглядати як політичні угруповання й установи в нормальних умовах, але з другого — не маючи, силою обставин, живого зв'язку з Рідними Землями, не спромоглися пустити коріння бодай серед еміграційного суспільства. Через те деякі політичні угруповання не живуть, не розвиваються і не працюють, але своїм напівмертвим існуванням затруюють політичну атмосферу та спотворюють вигляд цілого нашого політичного життя. Знову ж інші групи намагаються заступити свою безґрунтовність чужосторонньою підтримкою і з тієї бази здобувати вплив на українське політичне життя. А це веде до узалежнення його від чужих сил і впливів.

Коли політичні угруповання не базують свого існування на спільній основі — на власному громадянстві, не дбають про вияв політичної волі загалу громадянства, але привласнюють собі право виносити найвищі вирішення від його імени без нього, тоді неможливо упорядкувати цілість політичного життя. Тоді партійне собіпанство виходить з берегів, а в міжгрупових взаємних та в спільних діях панує засада «рівняти до найнижчого».

Введення загальних виборів, як нормальної інституції в нашому політичному житті за кордоном, буде найвідповіднішим засобом до усунення тих анормалій. Вибори встановляють загальний порядкуючий принцип, який визначує кожному угрупованню позицію у загальній структурі, пропорційно до його впливу і значення, серед громадянства. При цьому найважливіше те, що вирішує ціле суспільство, як арбітр, а політичні середовища мусять прийняти його вирішення як обов'язуючі. Це заставляло б їх стати лицем до власного суспільства та своїми вартостями, працею й осягами здобувати собі його признання і довір'я, замість спекулювати на дрібних міжпартійних комбінаціях, інтриґах та на чужосторонніх втручаннях. Тоді й міжгрупове суперництво мусить мати якийсь поважніший зміст й оперувати справжніми вартостями, спиратися на фактичний стан, а не обертатися в зачарованому колі самопочитання, самореклями й уявлень окремих середовищ про свої ніким не перевірювані вартості, про своє вийняткове значення і гіісланництво.

Було б, звичайно, помилкою ідеалізувати політичну зрілість загалу еміграційного суспільства та приписувати всім його вирішенням абсолютну й непомильну правильність. Все ж таки останні десятиріччя показали, що наш народ звичайно вибирає правильний шлях, якщо його вказує політичний провід. Теж українська еміґрація у своїй масі керується здоровим національним інстинктом та підтримує визвольницькі акції і послідовну самостійницьку політику. Коли серед нашого громадянства бувають прояви фальшивої орієнтації і неправильної постави, то звичайно винуваті в тому самі партії.

Одним з головних завдань політичних угруповань є провадити роботу серед громадянства, працювати над його політичним виробленням. Якщо вибори дають поштовх до такої діяльности, то з цього вийде незаперечна користь. Хоч різні угруповання даватимуть громадянству не тільки здорові, але і шкідливі ідеї, правильні й помилкові концепції, правдиві та неправдиві інформації, то можна сподіватися, що в кінцевому висліді переможе те все здорове, що відповідає потребам і кращим прикметам нації. А ідейно-політична настанова народу — це основне питання визволення та цілого майбутнього нації. Тому добра праця і здорове змагання в цій ділянці — найважливіші в усій політичній роботі.

Це стосується теж до політичної діяльности серед українства на чужині, бо воно є частиною всієї української нації та має важливі завдання в цілості визвольної боротьби. Воно ж творить органічний національний ґрунт для існування і розвитку українського політичного життя на чужині. Тому добре плекання цього ґрунту є основним завданням політичних організацій. Запровадження інституції загальних виборів у нашому політичному житті за кордоном буде для нього дуже корисним. Зокрема через те, що загальні вибори пожвавлюють взаємодію громадянства та політичних середовищ і одночасно конкретизують його вислід.

Противники виборів послуговуються м. ін. твердженням, що еміґрація та «пересічний» еміґрант не мають права вибирати політичного центру, який би керував українською політичною дією за кордоном та репрезентував українську визвольну справу перед чужинним двітом. Центр, мовляв, покликаний загальними виборами на чужині, може очолювати і репрезентувати тільки саму еміграцію, але не може діяти й виступати від імени українського народу. Це твердження підтримують ще додатково аргументом, що склад нашої еміґрації за територіяльним походженням надто однобічний і тому еміґрація не може заступати справ цілої нації. Ці арґументи проти виборів мають метою захищати тезу, що повноцінним політичним центром за кордоном є і мусить залишитися єдино УНРада і її Виконний Орган.

Питання щодо ролі та компетенцій еміґрації не можна розглядати абстрактно, бо в різних конкретних випадках відповіді будуть різні. Поскільки поневолені большевизмом народи позбавлені всякої спроможности свобідно виявити свою волю, то їхні еміґрації мають куди більші політичні зобов'язання, ніж в інших випадках. Еміґрація мусить всебічно використовувати ту свободу і всі можливості, яких не має народ на власній землі, та всіми силами працювати в різних ділянках, зокрема провадити національно-визвольну, політичну акцію. Зобов'язання еміґрації визначуються передусім потребами нації, обставинами у батьківщині та спроможностями на чужині.