Розділ «ЛЮДИ БЕЗ ҐРУНТУ»

Маю надію, що Ви будете задоволені моєю працею. В цьому питанні насмілююсь просити Вас бути моїм опікуном і сприяти мені в моїй праці всією силою Вашого авторитету. Але думаю, що не буде в цьому потреби, бо у мене й тут є добрий опікун, що розуміє справу. (Натяк на те, що з каси ЗЧ ОУН виплачено Ю. Бобровському ок. 1800 долярів на написання його праці — прим, редакції «ШП»).

А тепер дозвольте висловити кілька думок щодо наших «внутрішніх» справ.

«Внутрішніх» ставлю в лапки тому, що сенс їх такий. У «внутрішніх» питаннях мене завжди муляли два питання.

1) Розуміння примату Краю над еміґрацією;

2) У рішенні ПІ. Великого Збору про те, що в нашому русі можуть бути люди різних світоглядів (ідеалістичного і матеріялістич-ного), тобто, що ми «толеруємо» і матергялістів (марксистів).

Перше. Примат Краю я визнаю лише в тому сенсі, що основну ролю в боротьбі (збройній) відіграють сили Краю, а не еміґраціг. Але світоглядову, ідеологічну й ідейно-політичну зброю для Краю мусить дати тільки і лише еміґраційна частина нашого руху. Чому? Тому, що в історії зрілих політичних рухів усіх часів і всіх націй завжди було так, що в час відпруження революційної ситуації провід руху завжди вибував (відсилався) за кордон, аби він не був знищений ворогом. І цей провід за кордоном провадив міжнародню політику, бо краще орієнтувався в міжнародніх обставинах, ніж ті люди, що перебували в Краю, і давав для крайової боротьби світоглядову, ідеологічну й ідейно-політичну зброю. Провід мусів був повернутися до Краю не раніше і не пізніше, ніж напередодні вибуху революції. Бо коли провід прибуде до краю раніше передодня революційного вибуху, його буде знищено ворогом, коли пізніше передодня, ворожі сили можуть завести рух на манівці. Отже, провід революційного руху мусить завжди бути там і тоді, де і коли він мусить бути на різних етапах підготовки і здійснення революції. Г лише провід, а не членство, лише генеральний штаб революції (чи звичайної армії), а не рядове членство (чи вояки) має визначати, коли і де він мусить бути.

Подруге. Ніде і ніколи в світі жоден революційний рух не вигравав, якщо він не був єдиним г монолітним світоглядово, ідеологічно й гдейно-політично. Без цього не буде революційний рух споєний і зцементований єдністю волі до дії, а збіговисько, череда чи отара. Проповідувати те, що проти большевизму найкраще боротись з позицій марксизму (Горновий), це значить боротись проти большевизму в ім'я марксизму, бо з яких позицій роблять наступ на ворога, то тіж, а не інші позиції боронять від ворога. Стисло: з яких позицій робиш наступ, ті ж позиції борониш.

Я розумію, чому Полтава і Горновий могли так думати (і раніше III. Великий Збір). Тому, що в роки війни і по війні націоналісти Зах. України, зустрівши «знедолених» комуністів Наддніпрянщини (Багряний, Майстренко, бо націоналісти Наддніпрянщини, хто не був знищений, були поза межами України) підпали під ідеологічний вплив останніх, а «знедолені» комуністи знайшли для себе «покривало» з боку західніх українських націоналістів.

Це саме перенеслось на еміїрацію. Так зв. ЗП УГВР виявилося дуже зручною націоналістичною формою для виповнення її майстренківським змістом. Отже, боротьба наша має провадитись не проти т. зв. «опозиції» і її представників (Лебедь, Ребет і інші), а проти майстренківщини, що виповнила собою ЗП УГВР на еміґраціг г те ж саме в Краю. Для того ж, щоб наша боротьба була успішною, нам треба не відмежовуватись організаційно ні від «опозиції» і ЗП УГВР, а в майбутньому від УГВР і крайового проводу, а навпаки — бути в єдності (організаційній) з ними і в такий спосіб випхати з них майстренківщину і виповнити їх українським націоналізмом. Фортеці найкраще брати з середини.

І ми можемо і мусимо це зробити, бо іншого шляху історія нам не дала, іншого шляху немає.

Тим більше, що цей шлях сам проситься, щоб ми на нього стали. В «Самостійнику» (обскубанім) від 21. 11. 1954 року наведено «Плян і деякі уточнення до діяльности тимчасового керівництва ЗЧ ОУН», в якому між повною еклектикою можна знайти гачок, за який треба вхопитись, щоб потягнути за собою все.

А цей гачок точка 12 і 13:

«12.. Впродовж 3–4 місяців відбудеться Конференція ЗЧ ОУН (Скликана «двійкарами», які протягом деякого часу затримали були цю назву) — для розгляду актуальних справ».

«13). Тимчасове Керівництво ЗЧ ОУН після виконання своїх завдань скличе Конференцію, перед якою складе звіт зі своєї діяльности та яка покличе нові керівні органи ЗЧ ОУН».

Я не дуже вірю в те, що «колегія» скличе за 3–4 місяці Конференцію, але все ж сподіваюся, що протягом року вона все таки скличе. Іноді для того, щоб вийти на чистий шлях, неминуче треба буває перейти через брудне болото, бо немає навіть вузенької стежки, щоб оминути болото. Немає ради, треба йти через болото, потім почистити від бруду черевики і йти чистим шляхом. Коли ми самі не підемо через болото, то нас можуть до нього зіпхнути сили, які діють проти нас, а самі ті сили вийдуть на чистий шлях і забруднять його.

Де не можна здобути формальною атакою, треба зайти з тилу. Наскільки я орієнтуюся (і, мабуть, не помиляюсь), рядове членство на нашому терені допоможе нам осягнути нашу мету.

Щиро вітаю Вас, Степане Андрійовичу.

Ні Ст. Бандера, ані цілі ЗЧ ОУН не послухали поради п. Бобровського. Раз тому, що група ЗП УГВР — це не твердиня, до якої варто б заходити, не те що здобувати. Подруге — вони не збирались лізти в болото, як каже п. Ю. Б. А трете й найважливіше — історія таки дала для ОУН інший, її власний шлях, важкий і сповнений жертв, але прямий і чистий. На ньому, в моральному, ідейному і політичному відношенні, немає ані болота, ані обходів і закрутів. Тим шляхом ішов досі націоналістичний, визвольний рух і йтиме далі, аж до перемоги, не дивлячись на ставлені з різних боків перепони й колоди, та не зважаючи на те, що слабодухи відпадають по дорозі.

Так відповів і п. Ю. Бобровський та пішов через болото. Чи тому, щоб здобувати «фортецю» зсередини, чи, може, з іншого мотиву? Шкода, велика шкода такої людини. Бо з тим болотом не так, як у листі писав п. Бобровський. Першим же його кроком було хляпнути болотом на те все, до чого недавно ставився з повагою і, хочемо вірити, щиро, а не по-юдиному, вдавано. Та й не чоботи приходиться замазати достойному доцентові. Ідейно-світоглядові переконання, політичне кредо, послідовність у життєвому прямуванні, особиста честь, гідність і добре ім'я — це не чоботи, які можна почистити, а то й викинути, замінявши новими. Це не так!