Розділ «ЛЮДИ БЕЗ ҐРУНТУ»

Змістом роботи тієї групи в середині революційно-визвольного руху було і є творення розбиття і розкладу. Один відкол у 1948 р., а другий, двійкарський, у 1954 р. Украдення через спроневірення формального власництва пресового органу ЗЧ ОУН «Українська Трибуна», використання її проти Організації, проти націоналістичного руху, як трибуни ідейно-політичного баламучення, а вкінці завалення її. Повторення такої самої практики з «Українським Самостійником». Поборювання ОУН засобами наклепу, очорнювання, доносів і провокацій (напр., спілка з провокатором Яблонем[25] у вигаданні «пляну ліквідації опозиції»). Розкладання і пере-вербовування» слабших характером людей методами підкупства і шантажу. Створювання деморалізації і розбиття серед прибулих з Краю упівців, викликання серед них двократного розколу. Творення з відступників від ЗЧ ОУН і від Братства б. Вояків УПА паралельних лжеорганізацій для перманентного роздору, ув'язання енергії у внутрішню боротьбу та для компромітування визвольного руху назовні. У відношенні до Краю вперті намагання перенести туди зародки розколу, використання для цього ситуації, створеної смертю сл. п. ген. Чупринки, аж до геростратового успіху. Послідовне заперечування й викривлювання справжнього націоналістичного змісту в ідеологічних, програмових і в політично-концепційних позиціях революційно-визвольного руху та підсування на їх місце майстренківської орієнтації на т. зв. ідейних комуністів, наближення до позицій націонал-комунізму, накидання рухові світоглядового невтралізму, заперечення християнських основ руху.

Ця диверсія в ідеологічній площині провадилась не тільки за кордоном, але головно з-за кордону в Край, щоб йому накинути відповідні зміни з фальшивим відкликом на панівні течії за кордоном, на «велику, найсильнішу східняцьку партію Майстренка» тощо. Великий політичний обман і шантаж супроти Проводу в Краю, з допомогою фальшивого документу т. зв. Становище Уряду США,[26] та супровідних брехливих обіцянок великої і всебічної допомоги під умовою підтримки лінії ЗП УГВР проти ЗЧ ОУН. Співдія з намаганнями з боку УККА проламати безкомпромісову поставу всіх українських політичних чинників за кордоном супроти білого московського імперіялізму та попирання його акцією АКВБ (тоді, коли всі, включно з УНРадою, відкидали будь-які розмови з московськими імперіялістами, о. І. Гриньох пропонував створення Комітету психологічної боротьби для розмов і співдії з таким же московським Комітетом під омофором АКВБ). Негативне ставлення до АБН-у, компромітування перед чужинцями нашої дії на тому відтинку та намагання розбити АБН, у співзвучності з такими ж диверсійними намаганнями Ґласкова і його спільників.

Оце короткий Перегляд «роботи» ЗП УГВР-двійкарів. Як зібрати це все до купи, тоді стає цілком виразним характер і плян тієї роботи та її цілі. Це робота неукраїнська, для визвольного руху крайнього шкідницька. Коли ж зважити, що вона фінансована чужосторонніми чинниками, тоді стоїть питання: яка може бути рація для західньої держави, що є в гострому конфлікті з большевизмом, прикладати руки й засоби до руйнуючої диверсії всередині українського революційно-визвольного руху, найповажнішої, протибольшевицької сили в межах СССР? Чи можна це робити для того, щоб цю силу прибрати до своїх рук, зробити своїм інструментом? Чи можуть серйозні чинники якоїсь держави сподіватися від цього позитивних наслідків, чи й для них не мусить бути очевидним, що з таких дій виходить тільки нищення діючого протибольшевицького фактора й послаблювання загального протибольшевицького фронту, з єдиною користю для Москви? Чи може допомога тих чинників ішла в іншому лляні, з іншими цілями, справді прихильними для українських визвольних змагань? Тоді, яка рука в середині групи ЗП УГВР скерувала все на такі рейки, щоб виходив такий вислід, який кожному очевидний? І хто, та як, виправдує такий розвиток перед дотичними чужинними чинниками, коли їхня допомога для ЗП УГВР має позитивне, а не деструктивне призначення?

Ось такі питання мусіли стояти перед п. Ю. Бобровським, перед інтеліґентною і глибше думаючою людиною, коли він збирався на сто вісімдесят ступенів повернути напрям своєї ідеологічної і політичної дії. Але чи справді те, що він написав у згаданих статтях і що він тепер робить, є вислідом його внутрішнього переконання? Хай відповість друге, а властиво перше «я» доцента Ю. Бобровського. Для цього передруковуємо листа п. Ю. Бобровського до Степана Бандери з 8. березня цього ж таки, 1954-го, року:

Не писав до Вас так довго з трьох основних причин, а саме:

1. Не хотів відбирати у Вас часу на читання моїх листів і на відповідь на них.

2. Саме я вперто працюю над своєю книжкою, що в скорому часі мусить бути закінченою і, сподіваюсь, принесе для нашого руху якусь користь та засвідчить перед політиками Західнього світу, що ми не гірше за них розуміємо не тільки суть больше-визму, а й суть Західнього світу.

3. Не було настільки поважних питань, щоб ще й мене змусили відвернути свою увагу від моєї основної праці.

Зараз ситуація дещо інша і тому я пишу до Вас цього листа.

Насамперед хочу познайомити Вас із розрізом моєї праці, яку я незабаром закінчу і будемо друкувати українською і, сподіваюсь, трішки зміненою, англійською мовами. Книжка має назву: «Шлях до перемоги над СССР і світовим комунізмом». Розділи книжки такі:

1) з історії московського імперіялізму;

2) з історії боротьби гноблених Москвою народів за свою державну самостійність;

3) суть большевизму і большевицького імперіялізму:

а) розуміння суті большевизму різними ідейно-політичними таборами і наша їх критика;

б) наше розуміння суті большевизму;

4) сила і слабість СССР і світового комунізму;

5) шляхи до перемоги над СССР і світовим комунізмом.

Маю силу-силенну документів, так, що кожне моє твердження сперте на джерела.

Розмір праці буде від 450 до 500 сторінок, або 25–30 друкованих аркушів.

Відразу ж по закінченні цієї праці візьмусь за тему: «Роля світогляду в національно-визвольній боротьбі України».