– Ага! Тебе, голубчику, нам і треба! Скільки в Хмельницького війська?
– Не знаю напевне... тисяч з десяать козаків та чотирі тисячі татарів. Калиновський з докором глянув на Потоцького.
– Я ж казав, що ми даремно попалили й цокинули Корсунь та Стеблів! Злякалися війська, що менше нашого, а тепер будемо бідувати без харчів!
– Пан польний гетьман дуже ймовірний! – сказав згорда Потоцький. – Українські хлопи говорять правду тільки під вогнем. Вогню сюди! – голосно гукнув він. – Печіть залізо, щоб розв’язати цьому хлопові язика!
– Я правду кажу, – озвався козак.
– Побачимо зараз, – яку ти правду сказав! Роздягніть його!
Галагана повели до гармати, скинули з нього всю одежу, зняли навіть чоботи й зв’язавши знову руки за спину, прив’язали до колеса.
Потоцький з усіма полковниками зійшов з могили й теж наблизився до гармат, щоб самому почути те, що говоритиме козацький підглядач.
Кат розпік довгу штабу заліза й розклав навколо вогню всякі знаряддя мордування сковороду, щоб, розпікши її, ставити на неї бранця босими ногами, клещі, щоб ними видерати з живого тіла шматки м’яса; ножі, щоб ними вирізувати з шкури людини реміння – й багато ще всякого іншого проклятого знаряддя, що занесли до Польщі єзуїти з Еспанії. Нудьгою здавило козакові серце, й він почав благати Бога, щоб дав йому силу духа витримати мордування.
Тим часом за Россю на горі знялася курява, а Туган-Бей з татарами під’їхав так близько до польських шанців, що Потоцький звелів палити на них з гармат.
– Вже залізо готове... – озвався кат. – Можна починати!
Потоцький не дав відповіді, бо до нього чим-дужче біг верхи полковник драгунів. Він був блідий і збентежений.
– Пане гетьмане, зрада! Як тільки роспустив я драгунів по-над Россю, вони перебрели на той бік і передалися до козаків!
– Прокляття! – скрикнув Потоцький несамовито. – Розстріляти звелю за недогляд! Вони напевене зарані змовлялися!
Всі понавколо захвилювалися. Звістка не віщувала полякам нічого доброго.
– Мене розстріляти?! – у запалі скрикнув полковник. – Що пан коронний гетьман каже? Той самий козак підмовив драгунів, що його пан гетьман сам мені прислав ранком. Я власноручно вспів його захопити! Саме тут чотири шляхтичі підводили до Потоцького зв’язаного Цимбалюка. У боротьбі з старого козака було збито шапку й сиве волосся його чуба вільно звисала до чола. Вся постать козака відбивала завзяттям. Очі дивилися на поляків сміливо й погордою, і взагалі Цимбалюк скидався не на бранця, а на переможця, бо душа його святкувала перемогу й помсту...
– Ти, старий псе, зрадив! – кинувся до нього Потоцький. – Ти підмовив драгунів на зраду?
– Я підмовив, я!– гордо відповiв козак.
– Я спинив синів України, щоб не били своїх братів, а били вас, ворогів наших пекельних! Годі вам, ляхам, нашою кров’ю собі міць набувати та українців українцями побивати! За Самійла Кішки та за Сагайдачного ми, козаки, вірно королям польльським служи, а діждали за те неволі! Так не діждете ж ви того надалі.
Мов опечений, забувши свою старість, підскочив Потоцький до Цимбалюка й ударив його по щоці.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Під Корсунем » автора Кащенко Адріан на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ХІІ“ на сторінці 2. Приємного читання.