Розділ «ІІ»

Під Корсунем

З того дня почалося, як казала Пріся, її щастячко. Микита, як годилося по звичаю прислав до неї старостів з хлібом, а після того приходив щодня. Данилові він допомагав біля коней та волів, а з Ганною порався на городі: підсапував капусту, копав бараболю, та й багато ще де в чому помагав. Після десяти років степового, бурлацъкого життя праця для ха зяйства здавалася Микиті любим відпочинком, і він сам щодня вишукував, чи нема чого зробити в хазяйстві. Цимбалюк був дуже задоволений з свого майбутньго зятя, що до Ганни, то нема чого й казати: вона щодня вихвалялася сусідкам, якого їі дочці Бог дає доброго, гречного та упадливого до роботи молодого. Нема чого й говорити, що Микита найчастіше знаходив у чому допомагати Прісі. Піде, було, вона до Росі займати до двору качок та гусей, а Микита де й візьметься виріже, було, довжелезну лозину або очеретину та й полохає птичину з річки; побіжить Пріся до льоху, а Микита вже й там допомагає їй глечики з молоком ставити, а сам жартує із дівчиною та цілує її, Увечері ж, було, як почне смеркатись, ідуть закохані на леваду, що поруч із Цимбалюковим садом простяглася аж до Росі. Зелена була та левада, мов килим, та ще й рясно квітками вкрита – як гляне на неї Пріся, то так любо здається їй на леваді, мов у раю. Край левади над Россю під вербами часто збиралися хлопці та дівчата співати пісень; то і Пріся з Микитою пристануть було До гурту, теж співають. Пріся щаслива та жвава над усіх красувалася, а подруги так і липли донеї та, обнімаючи й пустуючи, все про щось нишком розпитувалй.

Вже й розійдуться було дівчата й хлопці, а молодятам все нема охоти йти до хати: підуть, було у садочок, сядуть під гиллястою яблунею та й говорять не наговоряться. Зірки з високого неба дивляться на них усміхаються, місяць крізь віти яблуні цілує їх своїм срібним промінням, а соловейко виспівує їм про кохання. Та Микиті й Прісі не треба того співу: вони обнімуться, пригорнуться одно до одного та й самі співають про кохання, бо й саме життя їхнє було піснею кохання.

Оттак воно велося до Покрови, а тоді й до церкви пішла Пріся, та, на рушник ставши, взяла з Микитою чесний шлюб. Після шлюбу зараз і весілля справили. Не то, щоб дуже бучве те весілля було, бо через те, що реєстрові козаки під той час стояли в Черкасах, на весіллі не дуже багато гостей було, ну, а все-таки погуляли добре; та й музики були троїсті, так що до півночі всі танцювали, і, Навіть, старий Данило згадав молоді літа та, скинувши геть чумарку, почав садити гопака.

Після весілля оселилася Пріся зі своїм молодим у малій світлиці, яку ще зарані вона прибрала й причепурила для свого гніздечка. Гарно та любо було в тому гніздечку: стіни та стеля були білі, мов сніг, по стінах та по-над вікнами красувалися мережані та гаптовані сріблом рушники; близько дверей був прироблений до стіни великий мисник з срібним і іншим показним посудом, що батьки дали їй у посаг; у кутку, просто проти дверей. був божничок з двома великими й кількома меншими образами, теж скрашений найпоказнішими рушниками: на образах пучечок васильків лежав, а над образами, під стелею, папіровий голубок на волосині літав, розгорнувши білі крильця. Під образами, простягшись до причілкового вікна, стояв стіл, застелений добрим настільником, а по-під стінами екрізь стояли широкі лави, позакривані різнокольоровими килимами. У другому від образів кутку стояло ліжко з гарною постелею й подушками, що його Данило ще торік купив для дочки в одного шляхтича в Каневі; у ногах же ліжка стояла велика розмальована скриня, повна всякого добра. Все в світлиці було різнокольорове, приваблцве й веселе, й тільки розвішана по стінах Микитина зброя виявляла, що в цьому гніздечку жила не сама молода жінка, а ще й козак, її чоловік.

Пріся була без міри щаслива, що дістала собі подружжя до любови, та ще такого красуня, ще другого такого в усьому Корсуні не було. Ще й з того раділа, що не знатиме свекрухи й не покине свого улюбленого садочка й левади; Микита ж радів на свою молоденьку, моторну дружину й спочивав душею після довголітнього тяжкого поневіряння й небезпеки. Батько й мати Прісі теж були дуже щасливі щастям дитини й дуже часто гостювали у її захистній світлиці.

У такому щасливому житті минула зіма й почалася весна.

У місяці березні до Цимбалюків прибув з Черкас, з війська, син їхній Василь, реестровий козак. Василь був ще зовсім молодий хлопець, дев’ ятнадцяти років. Чорнявий, з ледве помітним початком вусів і ніжними рум’яними щоками, він більше скидався на дівчину, ніж на козака.

Побачивши свого пестунчика, Ганна так і прикипіла до нього: цілувала й милувала і в очі зазирала... Та й останні всі зраділи Василеві й після привітання разом зібралися до великої світлиці Цимбалюків. Проте радість побачення скоро минула ся, бо вістки, що їх привіз Василь, дуже всіх схвилювали.

Молодий козак розказав, що старший реєстрових козаків Барабаш оповістив по війську неначе з Чигирина втік на запорожську Січ сотник Хмельницький, маючи на мислі знову підняти запорожців та поспільство дo повстання. Так щоб не дати Хмельницькому ввійти в Україну, а зразу накрити його мокрим рядном, як тільки він вийде з-за порогів коронний. гетьман Потоцъкий наказує Барабашеві плисти з реєстровими козаками з Черкас Дніпром на човнах і впіймати Хмельницького, де буде зручніше.

– Та оце – сказав Василь на прикінці – мене одпущено тільки на два тижні, щоб зібратися до походу; коли ж крига на Дшпрі перейде, то й ми рушимо в похід.

На оповідання Василя першою обізваласа його мати:

– Що ж ото вас ганятимуть за всяким, хто втече на Запоріжжя? Туди, щодня тікають всякі люди і козаки й сотники... Хто посвариться з паном, то й тікає туди, так хіба за всіма ганятись?

– Ба ні, стара! – Озвався Цимбалюк. – Хмельницький не аби хто. Якщо він справді повстане на ляхів, то наробить чимало клопоту. Я його добре знаю ходив з ним і на Москву й на Царгород. Хміль завзятий козарлюга. Ти що, Микито, скажеш?

– Скажу: хвала Господеві, що направила Хмельницького на таке діло бо неможливо далі нам так жити, коли скоро ввесь український люд повернуть на польське бидло. Вже й тепер запрягають людей у панські ридвани замісць коней! Хміль – розумна голова. Він як візьметься, то наварить ляхам доброго пива... Уп’ються так, що й зал’ються!

Слухаючи, що говорив чоловік, Пріся зблідла, мов крейда. Проживши з Микитою півроку, вона вже добре розпізнала його й передчувала, що як тільки справді почнеться повстання на ляхів, то Микита покине її й піде знову битись з ними, як бився десять років до того.

Невже справді буде війна, Василю? – запитада вона брата тремтячим голосом.

Та ти Прісю не вважай на те, що говорить твій чоловік! – відповів брат. – Ми вловимо Хмельницького, як курку, та на тому й край буде.

– Підожди, хлопче, не хапайся... суворо здвигнувши бровами сказав старий Цимбалюк. Попереду треба обміркувати, чи годиться нам ловити та видавати ляхам свого товариша, що завжди обстоював козацькі, права й навіть до самого короля з тим доходив?

Василь глянув на батька здивовано, бо змалку він звик чути від нього прокльони на повстанців. Він не знав, що в останні роки старий козак змінив свої погляи. Не знав через те, що Цимбалюк боявся виявити свої нові міркування й наидужче ховався з ними від сина, побоюючись, щоб той через свої молоді літа та необережність якось не вскочив у біду. Василь жив ще давніщими думками свого батька й його останні слова були для молодого козака цілком несподіваними.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Під Корсунем » автора Кащенко Адріан на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ІІ“ на сторінці 1. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи