Розділ «IV»

Під Корсунем

Вирвавшись з обіймів шляхтича, Пріся, не добігши ще до хати, почала думати, чи сказати Микиті про те, що сталося, чи не говорити. Сказати страшно: Микита такийзапальний він уб’є пана, й тоді загине сам на шибениці, а проте й не сказати було неможливо, бо мати, зустрівши їі біля хати, побачила, що вона така збентежена, й зараз почала питати, де відра. Пріся не мала сили таїтись і з плачем почала розказувати матері все, жахливо озираючись і тремтячи всім тілом, бо їй здавалося, що шляхтич женетъся за нею.

Тут саме приїхав із степу Микита й Ганна розказала йому, що було. Микита заскреготів зубами и стиснув рукою шаблю.

– Уб’ю, як собаку!

– Борони тебе, Боже, любий! – ридаючи сказала Пріся. – Ти ж занапастиш себе й нас усіх!

Микита суворо відхилив Прісю, від себе й, поставивши коней, пішов у хату. Він хоч і знав, що Пріся невинна в тому, що божевільний панок чіпяеться до неї, а проте в серці козака виникло якесь вороже до неї почуття.

– Бач, як причаровує своїми очима... чарівниця!

Смутний і обурений, він довго мовчки ходив по світлиці.

– Голубчику, Микито, – говорила Пріся, трохи заспокоївшись, – ти неначе на мене гніваешся... Чи винна ж я?

– Не дивилась би на нього – не було б того!

– Я б тепер радніша, щоб мої брови повилиняли, а очі позападали – щоб на мене бридко б було й глянути, бо тоді б і пан, до мене не чіплявся!

Пріся почала так гірко плакати, що Микиту взяв жаль, і він почав її заспокоювати, сказавши, що тепер сам провожатиме її на річку.

Другого дня над вечір, коли Пріся лагодилася йти по воду, Микита справді надів свій козацький черес, запхнув за нього пистоль, почепив шаблю й пішов разом із жінкою.

Вони йшли через садок, де ще недавно так любо женихалися, ховаючись у вечері від білого проміння місяця під захистом кучерявої яблуні.

– Не, забув, Микито, як любо було? – соромливо глянувши на чоловіка, спитала Пріся й повела очима в бік яблуні.

Микита стиснув їй руку. Він добре пам’ятав усі щасливі хвилини свого першого й єдиного кохання. Чи вернуться ж вони знову, ті хвилини? Чи настане ж знову спокій?

Взявшися за руки, молоді перейшли сад, вийшли на леваду й поминувши верби, почали сходити униз до річки. От і воно, те місце, де Микита вперше попросив у Прісі напитися води й вона причарувала його своїм поглядом... Але яка одміна: там, де срібним дзвоном бренів по-над річкою дівочий сміх та співи, тепер стояла зловісна тиша, що перебивалася тільки плачем та зітханням покривджених та ображених жінок.

Пріся мовчки набрала води, а Микита підсобив їй підняти відра на плечі й обоє пішли назад. Скоро вони проминули верби й наблизилися до кущів, аж тут назустріч їм вийшов Квицинський.

Микита спалахнув.

– Чого це пан тут тиняється по чужій леваді? Чи не підстерегає він тут чужої жінки, як учора?

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Під Корсунем » автора Кащенко Адріан на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „IV“ на сторінці 1. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи