Розділ «ОПОВІДАННЯ ШОСТЕ (РОКИ 1735-1775). НОВА СІЧ»

Та у жовтих чоботях —

Ой, вивішав жидів, ой, вивішав ляхів

Та на панських воротях.

У ті ж часи стався випадок, що дуже пошкодив і справі народного на Україні повстання, і навіть Війську Запорозькому. Червня 18 гайдамацький загін – козаків у 300 напав на містечко Палієво Озеро біля турецького кордону і почав бити там поляків та євреїв, коли ж ті почали тікати у сусіднє турецьке місто Балту, гайдамаки обложили те місто і почали вимагати, щоб турки видали їм втікачів. Турецький каймакан на те не згодився і вимагав із свого боку, щоб гайдамаки йшли геть до кордону. Тоді гайдамаки вдерлись у Балту силою і побили не тільки поляків та євреїв, а й турків.

Той випадок обурив турецького султана, що тільки й чекав випадку, якби розпочати війну з Росією; російський же уряд обвинуватив у цій події запорожців, посилаючись на те, що запорожці брали участь у гайдамацтві, та й на саме українське повстання глянув вже неприхильним оком.

Щоб виправдати Військо Запорозьке, Калнишевський негайно вислав з Січі з Сидором Білим кілька сот козаків гамувати коліїв, та тільки запорожців попередив російський генерал. Серед літа Барську конфедерацію було придушено, і російський генерал Кречетников у Бердичівському замчищі взяв Пулавського у бранці. Зараз же після того польський король попросив царицю Катерину допомогти йому своїм військом вгамувати «хлопське» повстання. Росії після знищення Барської конфедерації народне повстання на Україні було вже непотрібним, і цариця, вдаючи з себе незадоволену з того, що повстання вибухнуло неначе з її дозволу, звеліла начальникам російського війська половити привідців повстання.

На підставі того наказу, генерал Кречетников прибув із своїм військом до Умані і отаборивсь поруч з табором Залізняка, що нічого ще не відав про одміну політики російського уряду, і, вдаючи з себе, як було й до того, спільника козаків, закликав всю гайдамацьку старшину до себе на бенкет. Не маючи в голові гадок ні про що лихе, Залізняк, Гонта й інші гайдамацькі ватажки пішли до намету російського генерала на сніданок, але, як тільки вони підгуляли, Кречетников звелів усіх їх пов'язати.

Проте, мабуть, Залізняк пив, та не упивався, а стежив за всяким рухом Кречетникова, бо коли почали роздивлятись поміж пов'язаними на бенкеті і у гайдамацькому таборі, то виявилось, що хоч всіх ув'язнених гайдамаків було аж 845 і з них 65 запорожців, та тільки Залізняка поміж ними не було. Це ще дужче ствердило народні думки й балачки, що Залізняк був характерник і напустив на москалів ману так, що ті не побачили, як він поміж них виходив з намету Кречетникова і далі з табору.

Після того російські генерали й полковники так само позахоплювали мало не всі інші гайдамацькі ватаги, бо всі вони мали православних росіян за своїх спільників і не стереглися їх. Швачку та Неживого було привезено у Київ і згодом заслано у Сибір, Журба ж не дався у руки живим і був вбитий разом з трьома десятками своїх товаришів. Козака Швачку народ оспівав не менше Харка та Залізняка:

Ой, на козаченків, ой, на запорожців та пригодонька стала:

Ой, у середу та у обідній час їх Москва забрала.

Крикнув Швачка та осавулу: «Із коней додолу!

Ой, не дамося, панове молодці, ми москалям у неволю!»

Москалики умні, москалі розумні, розуму добрали:

Ой, наперед Швачку із осавулом докупи зв'язали.

Ох, ізв'язали і попарували й на вози поклали,

Із Богуслава до Білої Церкви їх у неволю забрали.

Ох, пошлемо галку, ох, пошлемо чорну а до Січі рибу їсти,

Ох, нехай донесе, ох, нехай донесе до кошового вісті.

Ой, уже ж галці, ох, уже чорній та назад не вертаться,