Розділ «ОПОВІДАННЯ ТРЕТЄ (РОКИ 1649-1680). БОРОТЬБА ЗА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ УКРАЇНИ»

Посувайтесь тісно,

Щоб було мені, козаку-нетязі, де на покуті із лаптями сісти!»

Тоді ляхи, дуки-срібляники, добре дбали,

Дальше ік порогу посували,

Козаку-нетязі більше місця на покуті попускали,

Тоді козак-нетяга на покуті сідає,

Із-під поли позлотистий недолимок виймає,

Шинкарці молодій за цебер меду застановляє.

Тоді ті ляхи, дуки-срібляники, на його поглядали,

Словами промовляли:

«Гей, шинкарко Горовая,

Настя молодая,

Кабашнице степовая!

Нехай сей козак, бідний нетяга, не мається в тебе сеї заставщини викупляти,

Нам, дукам-срібляникам, нехай не зарікається воли поганяти,

А тобі, Насті-кабашниці, груб топити».

От тоді-то козак, бідний нетяга, як став сії слова зачувати,

Так він став чересок виймати,

Став шинкарці молодій, Насті кабашній, увесь стіл червінцями устилати.

Тоді дуки-срібляники, як стали в його червінці зоглядати,