Розділ «ОПОВІДАННЯ ПЕРШЕ (РОКИ 1483-1589). ПРО ПОЧАТОК КОЗАЧЧИНИ І БОРОТЬБУ ЇЇ З ТАТАРАМИ ТА ТУРКАМИ»

Те, що запорожці нехтували всяким добром, можна бачити з народної пісні:

Гуляв козак-нетяга сім год ще й чотири

Та прогуляв з-під себе три коні воронії,

І як на дев'ятий год навертає,

А козак-нетяга до города, до Черкас, прибуває.

І що на козаку-нетязі три сермязі:

Опанчина рогозовая, поясина хмельовая,

Сапянці – видно п'яти й пальці,

Шапка-бирка – зверху дірка,

Хутро голе, околиці Біг має,

Вона дощем покрита,

Травою пошита,

А вітром на славу козацьку підбита:

Куди віє, туди й провіває,

Молодого козака та й прохолоджав.

Далі, коли гультяї пропивали своє добро, січове життя починало наближатись до звичайного – буденного. Військовий осавул або й сам кошовий виходили на майдан і умовляли останні гурти гультяїв покинути вже гульню та йти до куренів обідати або вечеряти. У спокійні ж часи на Січі не дуже пиячили і життя січове складалося по-іншому.

Всі запорожці вставали завжди до схід сонця і йшли на річку вмиватися або купатися. Купалися запорожці не тільки влітку, а й восени, а хто – так і всю зиму. Коли всі знову сходилися до куренів, кухарі становили по столах вагани, повні гарячої соломахи (житнє борошно, зварене з водою й засмажене олією), і запорожці, помолившись Богу, сідали до столу та, витягши з халяви чобота або з-за пояса всяк свою ложку, снідали.

Після сніданку всяк брався до свого діла: хто латав свою одежу або правив чобота, а хто йшов до Дніпра прати свою сорочку. А сорочка у козака була одна: випере її у річці, обсушить на сонці та й надіває знову. Інші козаки поралися біля своєї зброї або лагодили військові човни. А чимало було й таких, що, побравши з військового косяка своїх коней, виїздили за січові окопи на герць. Найбільше охоча до герців була січова молодь, запорожець танцює. Молоді козаки виробляли на конях всякі вигадки: розігнавши коня, ставали ногами на кульбаку, підкидали догори шапку і влучали в неї кулею з рушниці; перестрибували кіньми рівчаки й тини; вибігали кіньми на крутобокі могили і таке інше, а далі заводилися один з одним рубатися шаблями «до першої крові».

Дивитися на герці виходили з Січі мало не всі вільні козаки, і як тільки забачать, було, у одного з тих, що билися на герці, кров, то зараз тих бійців розводили, щоб часом у запалі вони один одного не повбивали.

Тут же за січовими окопами часто бувала боротьба поміж запорожцями, а часом і кулачки – курінь на курінь.