Розділ «Спірні питання староруської етнографії»

Коли дуліби й бужани – се два осібні племена, то дуже дивно, що в «Повісті» вони ніде не виступають разом, ні при однім вичисленні, хоч мали б то бути сусідні племена, а «Повість» дуже любить власне такі сполучення сусідніх, географічно близьких імен. Слова «кде нынЂ Волыняне» дуже виглядають на пізнішу глосу (сих слів і нема в деяких кодексах Лаврентіївської групи – Радивилівськім і Академічнім); отже в сім, найстаранніше зробленім реєстрі були б бужани пропущені; нема їх в оповіданні походу Олега, і взагалі ім’я дулібів виключає ім’я бужан, і навпаки.

Міграції дулібів «Повість», очевидно, не знає: кажучи, що вони сиділи по Бугу, де тепер волиняни, вона б, певне, пояснила нам, де ті дуліби звідти поділися, якби їх місце дійсно зайняло нове плем’я бужан. Та й така міграція неправдоподібна сама по собі, як я вже казав.

З тих причин я не вважаю правдоподібним, аби бужани було взагалі іменем племені, хоч би й другим племінним іменем дулібів (в такім разі, мабуть, также прийшлося б прийняти пізнішу міграцію дулібів над Буг, бо вже по слов’янськім розселенні вони були звісні у нас під сим іменем – дулібів, і хіба через пізнішу міграцію над Буг могли дістати ім’я бужан, але «Повість» не знає ніяких давніших осад їх, як тільки над Бугом).

Досить правдоподібним уважаю об’яснення, виставлене Барсовим (1 с.), що ім’я бужан пішло від Бужська. «Повість» між своїми улюбленими теоріями має також і сю: виводити, де можна і не можна, назви племен від рік. Полочани, напр., в дійсності дістали своє ім’я не від річки Полоти, а від Полотська; так могло бути і з бужанами. На сій території ми взагалі бачимо багатства таких політичних назв – окрім волинян, іще Червенські городи, лучани; могло таким бути й ім’я бужан. Се здається мені правдоподібнішим, ніж бачити в «бужанах» топічну назву певної частини дулібів, хоч і се об’яснення также можливе.

Племінним іменем не можу вважати также і «лучан» – Константина Порфірородного, як вважають деякі дослідники (і я сам ще недавно), зв’язуючи з улучичами (вар[іант] уличів) «Повісті».

Бо з того вкінці виходило б таке, що лучани-лучичі поставили по імені свого племені місто Лучеськ, а від Лучеська звалися потім лучанами. Таких городів, прозваних по імені племені, ми у нас не знаємо. Очевидно, се также назва політична, взята від города – політичного центру Лучеська. Дуже можливо, одначе, що подібність імені уличів і лучичів, Лучеська і близьке територіальне сусідство їх вплинуло на те, що сі два імена мішалися, і поруч ріжних інших варіантів імені «уличі» появилися й «улучичі», а їх стали толкувати новішими часами як «лучан», так як варіант угличів в’язався в звукову асоціацію з Угличем.

Який племінний підклад мала територія лучан, сказати напевно годі. Недавно ще з значною певністю говорили ми, що територія деревлян на заході не йшла далі поріччя Горині. Тепер викриття в поріччі Стиру похоронного обряду, дуже близького до деревлянського, змушує бути обережнішими. Хтозна, може, і в поріччі Стиру були деревляни.

За тим, що були тут дуліби, окрім пізнішої політичної зв’язі Лучеська з Волинню (сам по собі аргумент зовсім маловажний), промовляла б хіба географічна близькість поріччя Стиру до дулібського Побужжя. Про інші племена (напр., про уличів) тяжко тут думати, а малоправдоподібним здається мені, аби «Повість» упустила ім’я племені, яке сиділо тут.

Справа розселення уличів в головнім представляється ясно. «Повість» (в новгородській версії) каже, що вони сиділи «по ДнЂпру вънизъ, и посемъ преидоша межи Богъ и ДнЂпръ». Сьому відповідає вагання між Дніпром і Дністром при означенні осад уличів в полудневій і північній версії «Повісті». На нових осадах знає їх і Константан Порфірородний, вичисляючи сусідів печенігів на правім боці Дніпра в такім порядку: Русь (поляни), уличі, деревляни, лучани (De administr. imp. cap. 37).[18] Його звістка позволяє нам також і зорієнтуватися між численними варіантами улицького імені в копіях «Повісті»: Константина відповідають уличам «Повісті», тимчасом як такі варіанти, як угличі, улучі, являється уже результатом етимологізування (Volksethymologie)[19] книжників.

Отже, уличі сиділи на нижнім Дніпрі і з часом, але не пізніше 1-ої половини X в., пересунулися відти «між Бог і Дністер». Тут, одначе, виникають ріжні питання. Насамперед, як розуміти се «по ДнЂпру вънизъ»? Найпростіше було, з становища книжника, що писав се на правім боці Дніпра в Києві, толкувати се так, що уличі сиділи на правім боці нижнього Дніпра. Можна б толкувати, що сиділи вони по обох боках Дніпра, але се було б мале натягання тексту, мені здається. Друге: чи уличі, відступаючи з нижнього Дніпра, відступали на свою ж таки територію, чи на чужу? Мовчання «Повісті» про якусь іншу племінну територію промовляло б скорше за першим толкуванням: що се була концентрація уличів в певній часті на їх же племінній території. Тому що причиною сього переходу їх треба найправдоподібніше вважати печенізький натиск першої половини X в., напрям їх міграції треба міркувати не просто як західний, а борше північно-західний – на середнє і горішнє поріччя Богу.

При такім толкуванні уличі дістають великий простір на правім боці Дніпра і по Богу. В великості території нема, одначе, нічого неможливого – се колонізаційна периферія, де колонізація мусила бути найбільше екстенсивна – і рідка. Але зістається голим ліве побережжя Дніпра. Хто сидів там? На се ми не маємо відповіді.

Нещодавно проф. Завітневич пробував підперти археологічними доказами існування осібного племені «суличів».

Але так, як саме се ім’я виникло з хибного варіанта («съ Суличи» замість «съ Уличи», в Радивил[івськім] і Акад[емічнім] кодексі, під 885 р.), так і археологічні докази д. Завітневича не були стійні (вказаний ним похоронний тип звісний і далі на північ, в сіверянських землях). Поріччя Сули належало до сіверян, а лівого берега нижнього Дніпра не маємо поки що підстав зачисляти до їх колонізації.

Може бути, з часом сю справу прояснить археологія, але мусить вона для того бути значно ліпшою, ніж та, яка дуже часто культивується тепер в Росії.

У Львові, 18 (31) / XII. [1]903