Розділ «I»

– От би й подивилися, як там нашi живуть. У мене до того там аж троє братiв.

– Головна рiч,– сказав старий,– щоб козаки не забували там стародавнiх запорозьких звичаїв. Молодi на Дунай пiшло багато, а старих обмаль – доглянути молодь годилося б та повчити її.

Старий запорожець забув уже про свої лiта i марив думками по Дикому Полю, по Буджаку й понад Дунаєм – по всiх тих степах, рiчках та могилах, де не один раз з шаблею в руцi гарцював з товаришами. Йому стало легко й радiсно на серцi i вiн сказав весело:

– Ну якщо так, дiти, то нема чого гаяти часу. Споряджай, Галю, завтра на дорогу харчiв, а ти, Демку, обдивися воза та й повезу я вас по шлюб у Самарську Миколаївську пустинь. Нехай вас Господь благословить... А як поживете вже трохи, то й на Дунайську Сiч з тобою, Демку, та з Iвасем поїдемо подивитись.