Розділ «Легенди»

Де так шумує життя, мов холодний потік верховини,

Люди північні поставили храм для богів всього світу,

Він же й гробницею був для всього, що колись панувало.

Тільки боги не були вже богами, а все неживеє

Там навіки втеряло надію воскреснути знову.

Отже, в тім храмі покласти хотіли гордую Ра-Менеїс.

Плив корабель, роздираючи хвилі, не день, не годину,

Витримав бурі, не збився з дороги в тумані,

Тишу морську переждав, минув усі скелі підводні,

Далі і далі все мчав, пронизаний вітром холодним.

І чим далі на північ плила неживая цариця,

Тим холодніша ставала пекуча колись домовина,

І виступали на чорному камені сльози солоні.

Як привезли саркофаг вже до брами новітнього храму,

Був він холодний, важкий, мов крижина з північного моря,

Як підняли його білі раби, щоб понести й поставити в храмі,

Руки не здержали, впав саркофаг, і земля застогнала.

Десять рабів він скалічив і сам розколовся надвоє.

Леле! розбилося ложе гордої Ра-Менеїс!

І сказали один до другого нові фараони,