Розділ «Частина друга»

– А й ти такий будеш, як твій татко?

– Ні.

– А який же?

Не відказав хлопець, а став пручатись, – пустіти мене, пустіть!…

Пустила баба внука, то він й побіг, тільки дверми стукнув.

Антосьо сидів, як камінний; сльози йому так і позасихали на лиці й куричка в руці погасла.

– Отаке-то з Тимохою! – почала мати.

– Я вже знаю, – озвавсь Антосьо, – за що ж це?

– Наробив такого в церкві, що аж запечатувана стоїть вона, покійниця, і почала на його гримати – а громада перед тим уже подала на його бумагу. От він і почав: «то й ти на мене! то й ти на мене!» А саме сів їсти. То як стояла на столі зелена пляшка – та ще давня, що й в комин не розіб'ється… – що то давнина!… Так, кажу, він схопив ту пляшку в руки та так і пустив в Орисю та й попав їй позавуш: зігнулась нещаслива на своє лихо. Як упала вона, то вже й не встала…

– Гаразд! – відказав Антосьо. – Тепер і я скажу, як Мася: oto wam popowiczy!…

– Так, сину, так! – підхопила стара, аж піднявшись з стільця.

– Згадав я Масю… Де вона?

– І чутки нема… Розказує молодиця, що в них служила, що вона почала туркати свому чоловікові: кинь та й кинь це місце, а шукай собі другого де, дальше від мого роду. Мені, каже, соромно й признатись до його… От Кулинський і розлічивсь з паном Росолинським, спродався й поїхав, а куди – то бог його зна.

– І це гаразд! – озвавсь Антосьо. – Отак-то наші пішли!… А на Теклю ніхто не насватується?

– Був якийсь Робусинський…

– Робусинський! – скрикнув Антосьо…

– Та боже вас сохрани й в хату його пускати! Це таке ледащо, що й не сказати: гірш Тимохи буде!

Стара аж перехрестилась: – хай минає, – каже. Тоді вже стара докінчила, як увійшла Текля і маляр за нею.

– Як же приход? – питає Антосьо.

– Я думала, що ти займеш, або за Теклею почислять.