Розділ «Частина друга»

– Женись на ній, то візьмеш приход, а ні – поки я тут, не надінеш ряси.

– Чорт його побери! – подумав Антосьо, – не я первий пропаду, не я й останній. Коли не Галя, то хай і свята Варвара буде, а я зарівно пропав, бо не буду любити.

Через місяць співали Антосьові: «Ісаіє лікуй»; через другий і сліду його не було вже в Кам'янці: на парафію поїхав з своєю жінкою-красою…

* * *

Пройшло десять літ після Антосьового невеселого весілля, як по той бік Попогребського лісу, дорогою на Будії йшла мовби шляхтянка, постогнуючи, а коло неї пів-парубка – хлопець з мішечком на плечах.

– Коли б нам до корчми як бог допоміг, – говорила стара.

– Та вже, бабуню, недалечко, – якось доплетемся.

– Ой, щось дуже мені ноги болять! не знаю, чи дійду! Треба було в лісі відпочити, а тут дуже сонце шкварить. Не дав бог моїм діточкам талану, то треба пектись, бо нікому заступитись, нікому вклонитись за тебе смотрителеві, щоб ту бумагу написав…

А ззаду чути хтось ньокає. Оглянувсь хлопець.

– Ученик, – каже, – якийсь до Крутих. – Оглянувсь другий раз і пізнав: – це, – каже, – Ковинський. Я з ним на станції стояв. З татом їде.

– Ковинський… Ковинський!… – почала стара, – щось я пам'ятаю це прозвище. Де я його чула?… Ковинський!… А! он де!… Ще, мій голубе, я жила в щастю, як чула цю фамілію: якийсь Ковинський з моїм Антосьом по горохах водився. Знаю тепер, знаю. – І почала молитись.

Тимчасом зближавсь Ковинський: коні добрі, бричка крита, й хлопець коло його. Посторонились прохожі, щоб проїжджачому просторніше було.

– Здрастуйте, пане Петропавловський! – гукнув він з буди. – А то до Крутих?

– До Крутих, – озвавсь цей.

– Сідайте, підвезу.

– Та візьміть хоч бабушку, а я й дійду.

– І бабушка сядуть, і ви сідайте!

Ми вже знаємо, що це була стара Люборацька, а то її внук – Фоня. Ішли вони до Крутих, щоб випросити в смотрителя казенний кошт. Фоня вже просив раз, та смотритель не послухав; то тепер і баба пішла, чи не вимолять удвойзі. Не наймали підвод і через те, щоб тих скілька карбованців, що мали, не стратити, а лучче дати смотрителеві.

Сіли вони на бричку й поїхали.

Так верстов за три від цього місця стояла тоді на Будянських полях Махтулова корчма. Тепер уже не та корчма на тім місці, а все-таки є; а тоді була здорова, з заїздом і жив у ній єврей Махтула. В цю корчму заїхали вони на попас і розговорились.