Розділ «Частина друга»

– Дя-дя! – закричав хлопчик і драпонув поза хату, тільки закурілось.

– От тобі й радість! – подумав Антосьо й каже до візника: – Позносиш, я скажу, куди. – Й пішов до хат.

Всі двері повідмикані були, то не трудно здогадатись, що хазяї недалеко. І справді, поки візник позносив, поки що, прийшла мати вже в сльозах.

– Синку мій, синку! – заголосила зразу. – Нема вже Орисі!

– А де ж? – якось жалібно промовив Антосьо.

– На цвинтарі, синку! От і хрест для неї. Тільки й заробила в свого Тимохи, що чотири дошки, а хрест я вже своїм коштом ставлю.

Щоб затамувати сльози, Антосьо почав ліпити куричку, й питає:

– Де ж Текля?

– Поїхала за малярем, щоб хрест сестрі помалював.

– Буде, мамко, бо й я буду плакати!

– Плач, синку! плач та молися, бо Орися й без сповіді вмерла!

– О господи! Чи ж в таку годину виїхав, чи що! – каже Антосьо, й смокче ту бідну куричку, а сльози йому аж на жилетку течуть.

– Отой собака… – хотіла щось говорити стара, та Фоня виглянув у двері. – Ходи до мене, сирітко! – почала вона.

Ввійшов Фоня.

– А хто це? – питає вона його, показуючи на Aнтося.

– Дядя, – озвавсь хлопець.

– А мама де?

– Татко вбили пляшкою.

– А татко де?

– Повезли у фурдигу.