Розділ «Частина перша»

– «По лености» тебе записали, – сказали Антосьові ученики, прийшовши на обід.

– Овва! хай пишуть! – відказав він, сидя на кроваті й ногами гойдаючи.

– А битимуть!

– Овва! хай б'ють! чи то мені первина! Хай би були спершу не били, як я ще боявсь різки; а тепер мені байдуже.

X

Так пройшов час до самого екзамену. Антосьо все втікав, все ховався; і Ковинський все йому торкотав своє. На екзамен Антосьо позичив чобіт і пішов.

– Почему ты в класс не ходил? – поспитав смотритель на екзамені.

– Не было сапогов, – відказав Антосьо.

– А почему не учился? – поспитав той. Антосьо мовчав, то учитель каже сміючись:

– Не было охоты.

– Так вот мы поддадим ему охоты. Взять eгo! – гукнув смотритель.

Розтягли сірому і вчистили мало не копу. А він, неборак, щоб пікнув.

Останній празник цього року. Ковинського виключили, а Антося оставили на другий курс, ще на два роки. Як приїхав Антосьо додому, Мася і не подивилась на його, все однакова була, та він перемінився: вже не побіг, вигадуючи, як торік; а наче боявся, наче соромився, наче одурів. Став собі коло порога, та й стоїть, обдертий, обшарпаний, лиш чухається.

– Чи нема в тебе куки? – поспитала мати.

– Ні, нема, – відказав Антосьо.

– Треба тебе поськати, – каже Орися.

– Ні, не треба! – озвався Антосьо, все стоя на своїм місці.

– Чого ти наче чужий? – каже мати. Лупнув неборак очима і мовчить.

– Антосю! ти чуєш? – заговорила Текля, веселенька та здоровенька, ласкаючись коло матері. Антосьо лиш очима лупнув і почухався.

– Чого ти мовчиш? – допитується Текля.