Розділ «Частина перша»

Оттакий-то пан письмоводитель прийшов в богословію з папером в руці і дав гасло, щоб мовчали.

– Цс! – засичали, хто завважив; а письмоводитель сказав:

– Панове! хапатня! – І дав папір. Богослови самі добре знали, що з тим папером робити і письмоводитель тільки попрохав, щоб не покапали, та й пішов собі.

Як всюди по школах, так і в духовних, і в самій богословії кожен має своє прізвище; і був там один, що його прозвали Малпою, швидкий та верткий, що й з-під ступіря викрутиться. Ця Малпа схопила той папірець у зуби та брик-брик по класу, і вискочила на стіл.

Круг стола стовпилася вся богословія і почали: – «ну! читай!». Малпа і почала вичитувати, що там-то й там-то, в такім-то повіті, такого-то класа парафія Солодьки, єсть три дівчини: одна Марія, літ двадцять два.

– Шш! – почали слухачі, – заматорівша во днех своїх! – Малпа пішла далі: – друга Орина, вісімнадцять літ.

– Шш-ш! – почали знов.

– Та чого ви шикаєте? ще ж молода! – хтось гукнув з гурту.

– Шш-шш! – розійшлось по класу ще гірше. – А що має? що має? читай! – Малпа: третя… третя, одинадцять літ.

– Шш! – А що мають? – почали. – А Малпа: все хазяйство й грошей в приказі тисяча карбованців.

– Якби всі за одною, можна б руки погріти! Давай лиш папір! – кричать зо всіх боків. А Малпа пішла вихилясом по класі. Піднявсь такий стук, наче сто коней біжить; сміх, нявк, регіт, біготня; бо знайшлись і хорти, й мисливці, й шпанці, й всяка птиця і звірина, а циган зануздав кобилу і ньокає; там ведмідь реве, – всього було.

І таки Малпу спіймали, почали мняти, а вона княвчить. Другі тимчасом взяли той папір від неї і пішли до стола та й почали гукать: хто там близько, хто там близько, ходіть сюди!

Обізвавсь Собальський:

– Я! я близько! Я навіть бував у них.

– А! Мелнику-голубчику! ходи ж сюди!

– Ще й Ситник знає, – озвавсь Собальський.

– Ситнику! Ситнику! – почали кричати, – де Ситник?

– А чого ти, Чорногузе, хочеш? – озвавсь той, що Ситником прозивали.

– Чи не маєш підситка доброго? продай.

– Проси Струцького! – озвавсь він. Струцького прозивали Решітником.