Розділ «Частина перша»

Довго так-то мовчали вони, то розпочинали розмову і на двох-трьох словах кінчали, і знов мовчали.

Богослов курив та й курив, аж язик йому затерп; вже й не хотілось, а все курив, аби дурно не сидіти. Далі, завваживши, що Мася й не заїкнеться на рідну мову, каже:

– Чи ви смієтесь з мене, чи що, що тоді он як балакали, а тепер ось як? І не пізнати, що не католичка, що панотцева дочка.

– Bylam glupia, – відказала Мася.

– То це ніби й я дурень, коли так? – заговорив богослов.

– Ja nie mowie, – озвалась Мася, – a panu wolno myslec, со sie podoba.

Скипів панич, аж побілів, і вийшов та й гука:

– Герасиме!

– Гов! – озвавсь той.

– Давай коні! – І вернувсь до хати. Масі вже не було; тільки Собальський ступив за поріг, вона й пішла в валькир.

Хто не знає, що кому що, а курці просо? Так і хурман: аби коням добре, то й сидів би і не рунтався. А в Люборацької коням богослова й містечко знайшлось в стані, і паші, і оброку дозволу; то й почав Герасим ворчати щось під ніс собі, як панич сказав коні подавати.

Почула стара його приказ і вийшла знов, хоч слаба була.

– Куди ви проти ночі? – каже. – Та переночували б любенько, побавились, і вже завтра по видному й поїхали б. А тепер чого сліпати?

– Спасибі, – каже, – а ночі тепер видні, і додому недалеко. Поїду.

Не вблагала паніматка навіть закуски підождати: «поїду та й поїду». Тільки чарку горілки випив.

– Хай же хоч хурман повечеря!

– Хіба він голоден? і дома повечеря. Спасибі, не турбуйтеся. І поїхав.

– То через тебе, – почала мати Масі вимовляти. – То ти йому щось зробила, згризото ти моя!

– Що ж вам таке до його? а поїхав – хай їде на зламану голову!

– Дочко! чого ти проклинаєш? Що він тобі винен?