Розділ «Частина перша»

– Що б оце вигадувати, – почала мати, – то воліла дати б ті гроші на молитви.

– Ет! що ви знаєте! – гримнула Мася, – ось ідіть там до печі!

– Що це ти, доню? то так до матері?

– А хіба ви себе не пізнаєте? Коли ви моя мати, то я так до матері.

– Опам'ятайся! Що тобі таке? – казала мати. – Чи ти сповна розуму?

– Коли б ще й у вас такий був, – відказала доня, – то чого б ви хотіли! А коли не знаєте світові ладу, то не мішайтесь.

– Бог з тобою, доню! нічого я тобі не скажу більше.

– І добре зробите!

З тим і розійшлися. Мася зробила по-своєму. З того часу і пішла своїм богом коло всього. Все з панами та з панами водилася; все їздила по костьолах та по кляшторах; до своєї ж церкви і носа не показувала – хіба на різдво та на Великдень, і то з польською книжкою в руках, і не молитись, а показатись. Вбиралась, як павич; останню краплю крові, як то кажуть, тягла з матері та все садила на крами. Що було б на чотирьох, то на одну йшло. І ходила, погойдуючись, та підківками поцокуючи. А ніколи і за холодну воду не бралась. З матері останні поти ллються, а доня каже:

– На те ви – попадя.

– Чим-то ти будеш, що смієшся з попаді?

– Волію бути шинкаркою, а попадею нізащо.

– Ей, доню! будеш плакати на свій дурний розум!

– Аби ви не плакали, а за мене не журіться! Як ви не бачили більш печі та коцюби, то думаєте, що тільки й світа, що в вікні! Я вже виросла з цих.

– Дай тобі, боже, щоб ти добра дійшла.

– О! яка ж богомільна! – подумала Мася. А мати пішла, згадуючи свого татуня, як то покійні розказували, що як зближиться анцихрист, то встане мати на дочку, а дочка на матір свою.

– Оце ж, – каже, – і моя доня так. Верховодила Мася над матір'ю, та й сестрам доставалось: вони були їй за наймичок, всюди ними попихалась; а сама, як пані, тільки погукує: «а це подай, а те принеси, а те зроби, а туди піди». – Чому ж сама не піде? – не смій й рот роззявити: так зразу й за цабанить, або ще й поб'є, добре, аби лиш подужала.

Кому-кому, а Теклі доставалось. Та й піде плачучи: «Мамуню, – скаржиться, – а Мася б'ється!» – То мати й прийде: – «Чого ти, дочко, б'єшся? тільки й чуєш, що скарги на тебе».

– Нехай свиня знає своє стійло, – відкаже Мася.

– Що ж ти таке? Чи ти в мене не така дочка?