– Що б оце вигадувати, – почала мати, – то воліла дати б ті гроші на молитви.
– Ет! що ви знаєте! – гримнула Мася, – ось ідіть там до печі!
– Що це ти, доню? то так до матері?
– А хіба ви себе не пізнаєте? Коли ви моя мати, то я так до матері.
– Опам'ятайся! Що тобі таке? – казала мати. – Чи ти сповна розуму?
– Коли б ще й у вас такий був, – відказала доня, – то чого б ви хотіли! А коли не знаєте світові ладу, то не мішайтесь.
– Бог з тобою, доню! нічого я тобі не скажу більше.
– І добре зробите!
З тим і розійшлися. Мася зробила по-своєму. З того часу і пішла своїм богом коло всього. Все з панами та з панами водилася; все їздила по костьолах та по кляшторах; до своєї ж церкви і носа не показувала – хіба на різдво та на Великдень, і то з польською книжкою в руках, і не молитись, а показатись. Вбиралась, як павич; останню краплю крові, як то кажуть, тягла з матері та все садила на крами. Що було б на чотирьох, то на одну йшло. І ходила, погойдуючись, та підківками поцокуючи. А ніколи і за холодну воду не бралась. З матері останні поти ллються, а доня каже:
– На те ви – попадя.
– Чим-то ти будеш, що смієшся з попаді?
– Волію бути шинкаркою, а попадею нізащо.
– Ей, доню! будеш плакати на свій дурний розум!
– Аби ви не плакали, а за мене не журіться! Як ви не бачили більш печі та коцюби, то думаєте, що тільки й світа, що в вікні! Я вже виросла з цих.
– Дай тобі, боже, щоб ти добра дійшла.
– О! яка ж богомільна! – подумала Мася. А мати пішла, згадуючи свого татуня, як то покійні розказували, що як зближиться анцихрист, то встане мати на дочку, а дочка на матір свою.
– Оце ж, – каже, – і моя доня так. Верховодила Мася над матір'ю, та й сестрам доставалось: вони були їй за наймичок, всюди ними попихалась; а сама, як пані, тільки погукує: «а це подай, а те принеси, а те зроби, а туди піди». – Чому ж сама не піде? – не смій й рот роззявити: так зразу й за цабанить, або ще й поб'є, добре, аби лиш подужала.
Кому-кому, а Теклі доставалось. Та й піде плачучи: «Мамуню, – скаржиться, – а Мася б'ється!» – То мати й прийде: – «Чого ти, дочко, б'єшся? тільки й чуєш, що скарги на тебе».
– Нехай свиня знає своє стійло, – відкаже Мася.
– Що ж ти таке? Чи ти в мене не така дочка?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Люборацькі» автора Свидницький Анатолій на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина перша“ на сторінці 43. Приємного читання.