Розділ «Частина перша»

– І я ніт, – каже той.

– Бач! а нам й в голову це не приходило! – заговорив первий, – що то богослов!

Мася нічого не відповіла на слова пана богослова. Він і пішов далі, таки довгенько помовчавши:

– А це, панно Маріє, богородиця, – показав, – точка в точку ваш портрет!

– Еге ж! – озвались паничі. – Що то окої богословське око, та й годі!

Мася мовчала, тільки дивилась. А богослов підійшов до того образа, подививсь та й каже:

– Позвольте свічкою присвітить! – І простяг руку до свічки. Та якийсь панич вже й присвічував. І всі очі повитріщали. Дивились всі, тільки Мася ніт; довго дивились мовчки, аж один з них каже: – «Красавиця!»

– Совершенная красавиця, – озвавсь богослов.

– Бач, – почали паничі проміж себе, – красавиця! га! бач! що то богослов, а ми й не завважали.

Богослов відступивсь, і свічку на столі поставили, та не сідали, бо Іван Іоаннович стояв; далі він сів, і всі сіли. Себто так шанують його, що як він не сіда, то ніхто не сміє.

То Іван Іоаннович задумав комплімент сказать панянці і так прибрався. Возвеличивши панянку тим, що вона походить на богородицю, він богородицю назвав красавицею, тоді каже.

– Єй-єй! от як дивлюсь на вас, панно Маріє, то наче на той образ; а як на образ дивлюсь, то наче на вас – їй-богу!… Точка в точку! – І осміхнувся, та й почав відкашлюватись і люльку набивати.

А паничі кажуть:

– І ми так: як дивимось на панну Марію, то наче бачим богородицю… ей… єй… Еге ж так? – пита один у одного.

– Таже так.

– Якби не так, – каже третій, – то пан богослов не казав би.

– Та що ти! – перебив той, – ти не так величаєш; кажи: його богословство.

Мася чуть тільки гамує сміх, а паничі – щоб котрий вусом моргнув, то ніт. А Іван Іоаннович уже набив люльку; уже один і прислужився; вийняв з кишені папірцю шматок, запалив і приніс: – просю, – каже, – покірно, ваше богословство! пихкайте!

Іван Іоаннович хотів щось сказати, та тільки рот роззявив, а той і каже:

– Та пихкайте-бо, ваше богословство, а то припече і кину.