Розділ «Частина перша»

– А ну, покажи, – каже тато.

Антосьо пішов, розв'язав, що треба було, і показав той лист. Кинулись всі дивитись, що він такий розмальований.

– Добре, сину, добре, – каже тато. І віддав лист. – Сховай, – каже, – треба буде під скло вправити.

– Бачте, – заговорила мати дочкам, – бачте! Антосьо похвальний лист має від чужих, а вас і мати не похвалить. Гайда мені до роботи!

Поспускали носи дівчата і пішли; за ними й Антосьо потяг.

– Чого ти такий мізерний? – поспитала його Мася.

– Я? – каже Антосьо. – Я не мізерний.

– Де тобі ні, – аж очі позападали!

– То чи добре тебе годували?

– Де вже добре! Дасть червоного борщу та пастрами і хоч – їж, хоч – дивися. Як в хату внесе, то хоч носа затикай.

– Того ж ти й мізерний такий, ще гірший, як на різдво був.

– Хіба ж я мізерний? кажу ж тобі – ніт.

– А то правда, що ви там нe доспите нічого?

– Це то правда, що спать не дають.

– А як же вони не дають?

– Хіба я не розказував вам, як був дома на різдво?… Аби задрімав, то так і дасть в «кушку», або «пинфу» пустять…

– Що це воно таке? як то – в кушку? яку то пинфу?

– Ет! відчепіться! – озвавсь Антосьо.

– Скажи, любо, скажи-и! – почали просити сестри.

– Не скажу!