Розділ «Із днів журби»

зломиться, впасти, та не наша річ

розмикаться в борні з самим собою.

Ось глянь лишень! Чудова, ясна ніч!

На небі зорі ярко так палають —

се безконечність нам морга до віч!

Тиша кругом. В селі там пси десь лають,

деркач у травах дре, довкола хат

в повітрі чорні лилики гуляють.

Хрущі гудуть, до світлих шиб летять…

А там, мов вежі, башти фантастичні,

недвижно темні дерева стоять.

Ти сам-один в природі тій величній,

мов принц в заклятім місті у казках…

І в душу ллєсь спокій, якісь празничні,

врочистії чуття…І ти, мов птах,

стаєшся легкий, мов ось-ось летіти!

Безмірну силу чуєш у руках

і весь ростеш у безмір…Люди! Діти!

До мене! Я люблю вас, всіх люблю!

І все зроблю, що будете хотіти!