Розділ «Із днів журби»

що запровадять, швидше чи пізніш,

чи в самолюбства омути бруднії,

чи в нігілізм, чи то в містичну млу,

що дійсними вважа лиш власні мрії,

а мрією – природу й жизнь цілу.

* * *

З усіх солодких, любих слів,

які я чув із твоїх уст,

одно лишилося мені

і, наче срібний дзвоник той,

і досі в серці гомонить —

одно маленьке словечко:

Слухай!

Коло стола сиділи ми,

широкий і шумний гурток,

розмова йшла веселая;

нараз затихли всі, немов

по хаті ангел пролетів;

лиш ти до мене звернена,

серед загальної тиші