Розділ «Із днів журби»

Чи крові треба – кров за вас проллю!

Чи діл – я сильний, віковічні скали

розторощу, на землю повалю…

Дмухнув вітрець – і мрії ті пропали.

Та в серці прилив ще чуття тремтить,

і вже думки до хат тих поскакали,

де чорна праця й чорне горе спить.

Вузька, здається, непривітна нива,

а кілько можна й треба тут робить!

Суспільна праця довга, утяжлива,

зате ж плідна, та, головно, вона

одна лиш може заповнить без дива

життя людини, бо вона одна

всіх сил, всіх дум, чуття, стремлінь людини

жадає, їх вичерпує до дна.

Вона одна бере нам все щоднини

і все дає, бо в'яже нас тісніш

з людьми, як діти спільної родини.

Що поза сею працею, то гріш

змарнований, то манівці блуднії,