Розділ «Із днів журби»

* * *

Коли часом в важкій задумі

моя поникне голова,

легенький стук в вікно чи в двері

потоки мрій перерива.

Озвуся, вигляну – даремно,

не чуть нікого, не видать,

лиш щось у серці стрепенеться,

когось-то хочеться згадать.

Чи щирий друг в далекім краї

тепер у лютім бої згиб?

Чи плаче рідний брат, припавши

лицем до прадідівських скиб?

Чи, може, ти, моя голубко,

моє кохання чарівне,

далеко десь з німим докором

в тій хвилі згадуєш мене?

Чи, може, гнучи в собі горе,

ти тихо плачеш у тиші,