Розділ «Із днів журби»

могли боротись, тішиться, любить

в вісімдесятім році – нам в могилу

вже в сороковім треба карк хилить.

* * *

І знов рефлексії! Та цур же їм!

Се панський спорт! Хай нервні білоручки

та пустопляси риються в своїм

нутрі, і всяку думку гірш онучки

розскубують, і всякий рух чуття

жвуть, мірять, важать! Не для нас сі штучки!

Ми, бра, плебеї, учтою життя

не мали ще коли пересититься,

гашиш та опій, сім'я забуття

противне нам. Нам хочесь жити, биться

з противником, нам люба праця, рух,

ми хочем справді плакать, веселиться,

любить, ненавидіть. У нас ще дух

не розколовсь надвоє під корою,

традиції не в'яже нас ланцюг.

Ми можемо втомиться боротьбою,