Розділ «ІV»

Через тиждень хан з честю вирядив Хмельницького та його товаришів з Бахчисараю, обділивши їх коштовними подарунками. Вітали козаків на прощання по братерські й мурзи татарські, нахваляючись незабаром зійтися й стояти поруч у бойовищах.

Гулко вдарили копитами козацькі коні кам’януватий Бахчисарайський шлях і вихорем понесли і козаків від Бахчисарайської брами на північ. Блакитні гори, що стіною піднімалися за Бахчисараєм на півдні, почали присідати і неначе поринали у землю, а зелені узгірря все густіше сповивалися млою.

Через невеликий час козаки знову були у степу і, поринаючи глибоко у травах, посувалися по ньому, немов дрібні комашки, але тепер тих комашок було вже, не сім, а шість, бо Тиміш лишився у Бахчисараї.

Справа визволення Вкраїни заклалася і заклалася добре, як і бажало ся, але боляче ті закладини відбилися у серці Богуна, бо навіки відлучили його від власного життя.