Розділ «Каторжна»

Її обрятували парубки та дiвчата, вибiгши на її крик та погасивши пожежу. Вона страшенно попеклася, але того не чула: її ще дужче пекла гарячка…

Страшно вона мучилась. Усi її розпаленi думки крутилися тепер круг одного осередку: їй все здавалося, що вона гасить пожежу, i вона борсалась, кидалась, давила попеченими грудьми пiл, де лежала, кричала:

– Рятуйте! Люди горять! Санька-голубочка згорить!..

Перед смертю вона очутилась зовсiм. Вона зрозумiла, що вмирає. Бiля неї стояв батько. Мачухи в хатi не було. I бiльше не було нiкого. Вона пiзнала батька, але нiчого не сказала. Промовила тiльки:

– За що? Господи, боже мiй! За що? – пiдвелася i, скрикнувши, впала знову на подушку. За кiлька хвилин вона була мертва.

Її поховано, i нiхто не пожалiв її. Вона всiм осталась каторжною. Санька тiльки плакала. I нiхто й не думав одмовити собi на те питання, що вона кинула вмираючи: за що? За що стiльки муки, горя та слiз додають людям люди, коли й так життя таке коротке i таке сумне?..

1888.XII.31. У с.Олексiївцi в Катеринославщинi