Розділ «Украла»

Тiльки вчитель увiйшов у клас, зараз побачив, що там робиться щось непевне. Школярки та школярi юрмою оточили когось i про щось палко й голосно гомонiли. Гомiн був неласкавий, сердитий. Зрозумiти поки нiчого не можна було. Чуть тiльки було, що на когось дiти сердились, комусь докоряли.

Зараз же дехто побачив учителя, i почулось промiж дiтьми:

– Василь Митрович прийшов… Учитель прийшов.

Дiти стихли i всi повернулись до вчителя. Учитель пiдiйшов i спитавсь:

– Що тут у вас дiється?

Усi мовчали, стоячи навкруг одної парти. На тiй партi сидiла Олександра. Олександра була школярка першого року, дочка сiльського писарчука-п'янички. Вона сидiла, низько похнюпивши голову i втупивши очi у свiй стiл. Її бiляве, усе у веснянках, обличчя було бiле як крейда. Вона вхопилася руками за стiл, мов боялася, що її тягтимуть кудись силомiць.

Учитель ще раз спитавсь:

– Що тут у вас сталося?

Озвалась Прiська – подруга й товаришка Олександрина. Батько її був у економiї за прикажчика. Прiська була дiвчина сита, добре годована – вона завсiгди приносила з дому гарну їжу: пирiжки, перепiчки, коржi тощо. Вона погано вчилася, але була дуже весела i не могла говорити не смiючися. Вона й тепер, осмiхаючись, загомонiла:

– Та Олександра… – Прiська почала й засмiялась, не доказавши.

Учитель спитавсь:

– Що Олександра?

– Украла в мене хлiб! – доказала Прiська i зовсiм зареготалася, i її нерозумнi сiро-синi очi з смiху аж сховалися за ситими щоками.

Ця звiстка дуже вразила й здивувала вчителя. Такого в школi ще не було. Учитель знав, що деякi з дiтей ще дома, перш нiж у школу почали ходити, були де в чому грiшнi, але в школi поки нiхто в грiх не вскакував. На Олександру вiн теж нiколи нiчого не думав. Вона була просто дiвчина боязка – мабуть, налякав її батько-п'яниця.

Учитель глянув на Олександру й спитавсь:

– Олександре, правда цьому?

Вона мовчала й сидiла нерухомо, як кам'яна. Учитель зрозумiв, що Прiська казала правду. А Прiська вже не мовчала й торохтiла:

– Вона не вперше це краде. Вона кiлька разiв у мене тягала. Тiльки кинеш торбу з пирогами – так i потягне. Та я все мовчала. А оце вже сьогоднi… Бачу, вхопила хлiб та й побiгла з школи у двiр, та зайшла за дерево, та й їсть. Я прибiгла до неї, а вона злякалась. "Не кажи, – каже, вчителевi, я тобi малюнок дам…"

Учитель ще раз спитався: