Розділ «Каторжна»

Одного разу мачуха послала її до тiтки Одарки глечика попрохати. У Одарки вечорницi. Увiйшла Докiя в хату, – аж там шахтарi. Усi в червоних сорочках навипуск, у чоботях з вимережаними халявами, з пiстонами та з китицями, у сукняних чумарках. Усi веселi, один на гармонiю грає, а тi пiснi шахтарської спiвають:

Позавидував мужик,

Що шахтьору добре жить:

Шахтьор пашеньки не пашеть,

Коси в руки не берьоть!

На столi горiлка, ласощi дiвчатам. Це ж сьогоднi на шахтi грошi заробленi давано: рублiв по двадцять, по двадцять п'ять за мiсяць шахтарi взяли та всi отут за день чи за два прогуляють. А й гарно ж отой на гармонiю грає! Та й сам гарний – одежа аж вилискується, а пояс так i сяє весь од блищикiв та вiд гудзикiв. А з лиця? Брови такi!.. Не встигла ще Докiя й добривечiр сказати, вже вiн угледiв її та й крикнув:

– А ось i дiвка йде нова!

Та як кинеться до неї, та й обняв. Вона його добре пхнула – аж поточився, – а сама навтiки. Всi як зарегочуться, а вiн за нею з хати та й пiймав у дворi:

– А стiй, дiвчино, яка ти швидка! Хочу на тебе подивитися, чи гарна ти?

Та поставив її проти мiсяця – мiсяць ясно свiтив, – та й дивиться їй в обличчя, не пуска. То гнiвна вона була на його, а то вже гнiву нема, сором тiльки зробилося хто й зна й як! Як кинеться вона, вихопилась та тiкати знову. А вiн кричить:

– Постiй, дiвчино, пiдожди! От же, їй-бо, ти гарна!

Утекла та спрожогу як улетить у хату, аж мачуху злякала:

– Тю на тебе! Чи ти сказилася? Де ж глечик? Де глечик?.. Вона й забула про глечик! Сказала, що не дала Одарка.

Полягали спати – не засне вона. Усе мiсяць повний перед неї, просто їй в обличчя дивиться… А вiн нахилився до неї: чи гарна? Ой, сором! Ой, сором!.. А вiн же сказав, що гарна… Невже?.. От якби тепер глянути в дзеркало, та не можна!.. Як його звуть? Вiн не з Ковалiвки – мабуть, оврамiвський… Та чого вiн на неї так дивився?

I спала й не спала вона… Другого дня мачуха добре попобила її за те, що стане та й стоїть, як стовпець, а дiла не робить.

Та дарма! У суботу ввечерi вже вона бiля вiкна в Одарки й дивиться, чи там вiн. Нема! I в другу суботу, i в третю – все його нема, i не йде вiн їй з думки. Коли в недiлю смерком iде вона левадою хмизу набрати, аж хтось:

– А здорова, дiвчино! Чия ти?

Глянула – вiн! Так на їй i затрусилось усе. Стоїть – з мiсця не рушить.

А вiн пiдiйшов та:

– Те-те-те! Та се та, що я при мiсяцi дивився! Чого ж ти тодi втекла?