Розділ «ТРИНАДЦЯТИЙ»

А умре, напевне, він – в небо помандрує.

Дізнавав не однократ турчин препоганий

Його мужність і прудкий у бою татарин,

Зна Мултянськая земля, відає волошин,

Їх-бо гетьман той не раз лицарсько полошив.

І інфляндчик скуштував його війська сили,

Як їх рицарі оті, мов траву, косили.

І північний буде край також пам’ятати

Довго лицарство його, бо їм дався знати!

Там звитяжство немале він з’являв ідучи,

Городи й міста у них міцнії псуючи.

Мавши спритність, защораз він у те втрапляв,

Що і ворога збивав, шкоду оминав.

А як місто у війні християнське брав,

Непорушено церкви залишать казав.

Гляньте, той гетьман який був благочестивий,

У звитяжстві пам’ятав про свій стан учтивий.

Що чуже, ніколи він того не хапав,

Із Замойського у цім приклад завжди брав.

Той гетьман був воякам також заказав,