Розділ «VII»

Вальдшнепи

– Може, ти менi назвеш його прiзвище? Чи не князь це, припустiм, Волконський?

– Чому це обов’язково Волконський, а не якийсь Мазепа?

– Тому що як до першого, так i до другого ти маєш таке вiдношення, яке я маю до Чандзолiна, припустiм.

– Даремно ти так думаєш! – сказала Аглая i зробила хитреньке обличчя: мовляв, вона зараз хоче помовчати, але згодом Карамазов не тiльки почує це прiзвище, – вiн навiть трохи i здивований буде.

– Можливо, я й помиляюсь! – кинув Дмитрiй i тут же подумав, що Аглая чим далi, то бiльш намагається заiнтригувати його. I московське походження, i її порiвняно чиста українська мова, й, нарештi, культурний прапрадiд – усе це пiдтверджує його припущення.

Товариш Вовчик захотiв висловити своє спiвчуття мужчинi в золотому пенсне.

– Вам, мабуть, дуже болить зуб? – спитав вiн. – Я знаю, як болить зуб, це щось жахливе.

– Мугу! – вiдповiв Євгенiй Валентинович i знову схопився рукою за щоку. – Мугу.

Тодi лiнгвiст ударив себе по колiнах i почав запевняти, що йому, мужчинi в золотому пенсне, є прямий сенс пiти до зубного лiкаря. Вовчик iз цим лiкарем зустрiвся кiлька днiв тому i вважає, що це страшенно симпатична люгина. Невже Євгенiй Валентинович не хоче шукати допомоги в названого ескулапа? Вовчик певний, що мужчина в золотому пенсне не пошкодує. Ну… як?

– Звичайно, треба пiти туди, – сказала Аглая за свого родича, що крiм «мугу» нiчого не мiг вимовити.

Ну й добре! Вони пiдуть до зубного лiкаря, i зуб на якусь годину покине тривожити… Чи не хоче й Аглая пройтись? Може, тодi й Дмитрiй не проти?… Словом, давайте пiдемо всi. Правда, надворi душно, але треба ж допомогти людинi, Євгенiй Валентинович грає в футбол? Нi? Нарештi, вiн, безперечно, грае в шахи. Так?… Ну й добре. Коли занiмiє зуб, вони зiграють у шахи.

– Але коли ж ти поведеш Євгенiя Валентиновича до лiкаря? – всмiхаючись, нагадала Аглая.

Товариш Вовчик заметушився: мовляв, вiн це зробить iз великою охотою й негайно. Словом, давайте збиратись.

– Ах, який ти балакучий, – сказала Аглая. – Чи не пора тобi взятись за дiло? Женю ти, звичайно, поведеш сам, бо нема нiякого сенсу всiм нам пектись на сонцi.

Товариш Вовчик iще бiльше засуєтився. Вiн прекрасно розумiє, що треба негайно побачити ескулапа, i компанiя тут нi при чому. Вiн хапає свiй капелюшок, одчиняє дверi й пропускає в них у порив гарячого вiтру – мужчину в золотому пенсне. Євгенiй Валентинович бере в руку свою руду борiдку й мало не вибiгає. Таким чином, у кiмнатi порожнiє i в нiй залишаються Дмитрiй та Аглая.

– Ну, слава Богу, – кинула дiвчина й з полегшенням зiтхнула, – так обрид зi своїм зубом, що хоч тiкай у Москву.

Карамазов нiчого не сказав, йому раптом тривожно забилось серце. До вчорашнього дня вiн почував себе багато спокiйнiш. Звичайно, Аглая йому одразу ж подобалась, звичайно, йому колись вирвалась фраза, що вiн хоче зiйтись iз нею. Але то було тiльки туманне передчуття, i вiн, наприклад, нiколи не шукав тем про кохання, вiн завжди говорив з Аглаєю як iз звичайним розумним товаришем.

Тепер не те. Вiн раптом вiдчув її присутнiсть у цьому городку, так би мовити, фiзiологiчне, i це почуття почалось не вчора, а певнiше – в той вечiр, коли йому з нею не вдалось зустрiтись, коли вiн так мучився цiлу нiч. Навiть i не в той вечiр – це почалось iз першої зустрiчi з нею на пароплавi, тисячами невидимих психологiчних ниток вiн зв’язувався з нею до вчорашнього дня, i вчорашнiй день був тiльки логiчним i неминучим висновком. Хiба випадково вона показала йому своє тiло в купальному костюмi? Хiба випадково вона вчора ввесь вечiр намагалась одрекомендувати себе? Хiба випадково вiн почув цю апологiю безумства хоробрих на фонi вранiшньої зустрiчi, тiєї зустрiчi, коли вона стояла на пляжi в потоках сонця i демонструвала йому своє здорове рубенсiвське тiло? Нiчого випадкового нема, всякий випадок зв’язано з тою чи iншою основою, i обумовлюється вiн певними причинами, i коли причини були, то iнакше й трапитись не могло. I згадуючи їi вчорашню розмову про безумство хоробрих, йому до болю захотiлось бути таким же безумним. Йому захотiлось схопити її в обiйми й закричати побiдним криком дикого переможця. Перед ним на мить промайнули сумнi, осточортiлi очi його Ганни, i вiн уже бiльше нiчого не бачив. Вiн зовсiм не думав про те, як вона прийме його ласки. На нього в цей момент навiть не вплинула обстановка, що, безперечно, не вiдповiдала його намiрам. Вiн уже нiчого не бачив, крiм цiєї привабливої дiвчини i її мигдалевого погляду.

Карамазов нахабно подивився на Аглаїн торс i зупинив на ньому свої очi.

Наступний розділ:

VIII

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Вальдшнепи» автора Хвильовий Микола на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „VII“ на сторінці 2. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи