Розділ «II»

– Я, мабуть, буду з цього правила винятком.

Товариш Вовчик пiдiйшов до вiкна й раптом промовив тихо:

– А ти, Дмитрiй, знаєш… не дурень.

– Дякую.

– Iй-богу! – несподiвано захоплюючись, пiдскочив лiнгвiст. – Я цiлком серйозно говорю. Тисячi рокiв люди мудрують, а й досi не домiркувались до такого парадоксу.

– Саме якого?… Того, що з правила можна робити винятки?

– Покинь свої дотепи! I справдi: хiба розквiт фiлософських дисциплiн не характеризує те чи iнше суспiльство як недорозвинений органiзм?

– Цiлком справедливо, – сказав Карамазов. – Саме тому я й вважаю себе за справжнього сина своєї нацiї.

Лiнгвiст уважно подивився на приятеля, спробував був зрозумiти його реплiку й, не зрозумiвши, махнув рукою.

– Знову фiлософiя! – сказав вiн незадоволено й потрiпав по спинi свого ловерака.

Розмова зайшла в якийсь тупик, i друзi її припинили. Вони говорили на рiзних мовах, i тому продовжуванi суперечку було зовсiм недоцiльно. Навiть недоцiльно було й починати її, бо уважний спостерiгач мiг би заранi сказати, що вони нiколи нi до чого не договоряться. Знав це й Карамазов i навiть тiшився з цього, бо бiльш серйозна розмова, безперечно, вiдбила б вiд нього й Вовчика – десятого чи то двадцятого з його недовговiчних друзiв. Вiн i зв’язався так мiцно з лiнгвiстом тiльки завдяки дитячим здiбностям того приймати свiт цiлком безпосередньо.

Познайомились вони три роки тому на мiському стендi i з того часу кожного лiта їздять кудись на полювання. Вони використовують свою мiсячну вiдпустку в серпнi мiсяцi i тiльки зрiдка, як-от у цьому роцi, дiстають можливiсть побувати на Славутi i в липнi.

– Кого ти там визираєш? – спитав лiнгвiст, коли Карамазов пiдiйшов до вiкна.

– Як би тобi сказати, – раптом вимушено усмiхнувся той. – Менi здалося, що десь тут недалеко пройшла Аглая.

Товариш Вовчик пiдкинув свої бiлi брови.

– Яка це Аглая? – спитав вiн. – Чи не думаєш ти грати роль божевiльного?

– Поки що важко сказати, мiй дорогий Вовчику… Це так звуть одну з тих дам, що ти з ними познайомився на пароплавi.

– Так ти, виходить, уже знайомий з ними? Ну, i що ж?…

– Ну, i слухай. Саме в цей час чоловiк тьотi Клави дрiмає, дами мандрують до базару повз наш будинок.

– Ця поiнформованiсть мене рiшуче зворушує, – з захопленням сказав лiнгвiст. – Їй-богу, з тебе вийшов би не зовсiм поганий ловелас… I це, до речi, багато краще твоєї фiлософiї.