Розділ «ЧАСТИНА ТРЕТЯ»

Вона подала йому кухоль з водою. Вiн випив трохи i впав на подушку. Вона стояла над їм i дивилася на його широко розплющеними очима.

Вiн лежав тихо кiлька часу, а тодi знов ухопився за груди:

– Води!..

I вiдразу його скорчило всього так, що вiн ледве не впав з лiжка.

Гаїнка вхопила його.

– Дiду!.. Мамо!.. Рятуйте!.. – крикнула несамовито.

Крик був такий страшний, що й дiд i мати попрокидалися i вскочили в хату:

– Що це?

– Зiнько…

Вони глянули.

Зiнько лежав у неї на руках, i на блiдих губах червонiла в його кров.

– Зiньку! Сину! Що тобi? – питалася перелякана мати.

– Води!..

Йому подали води, вiн пив жадiбно. Тодi впав знесилений на подушки.

Та не багато перепочив. Новi корчi вхопили його, i вiн забився в матерi на руках, i знову зачервонiла на губах кров. Дiд кинувся до його з водою. Почав затихати, припав устами до кухля.

– Ой боже, що ж я наробила! – скрикнула Гаїнка несамовито i впала навколiшки перед лiжком. – Ой, що ж я, проклята, наробила, – я ж тебе, Зiнечку, струїла!..

Його очi розплющилися, глянули на неї дивним поглядом.

– Що ти сказала? – ледве вимовив.

– Це ж я тобi не лiкiв дала, а знахаревого зiлля!

– Ти… знахаревого… А я ж казав… – простогнав хворий.