TextBook В другiй хатi мати, припавши навколiшки перед образами, молилася. Благала не вiднiмати в неї останню надiю в життi…
А на дворi Струк розказував дiдовi, як вiн iзнайшов Зiнька на луцi, як покликав на помiч наймита й Васюту, що на той час iшов вулицею…
Аж пiсля обiду приїхав лiкар. I то довго вмовляв його Васюта: все не хотiв їхати, казав, щоб Зiнька до його привезено.
Увiйшовши до хворого, зараз повисилав обох жiнок геть, «щоб не рюмсали», лишив тiльки дiда та Васюту i почав оглядати побитого. Треба було скинути сорочку. Дiд iз Васютою обережно пiдвели Зiнька, а лiкар почав скидати. Сорочка поприкипала до тiла вкупi з кров'ю. Лiкар став її вiддирати, – Зiнько злегка застогнав.
– Не манiжся! Не маленький! – гарикнув на його лiкар.
Але як скинув сорочку, то побачив, що було чого «манiжиться»: спина, груди, плечi – все було в страшних синяках, все попухло, тiло побито так, що поробилися великi рани кривавi.
– Добре впiймав! – крутнув головою лiкар. – П'яний, мабуть, побився з ким?
Хворий мовчав.
– Хто тебе побив? Чуєш?
– Не знаю… – простогнав хворий.
Лiкар ще поглянув, припав ухом до грудей…
– Хм… Усерединi багато пошкоджено… Треба тобi переїхати до Чорновуса в лiкарню… Не буду ж я до тебе щодня їздити!
– Не хочу… я буду дома… – прошепотiв Зiнько.
– «Не хочу, я буду дома»! – перекривив його лiкар. – Усi ви боїтесь лiкарнi, як чорта, а чого? З'їдять тебе там, чи що? Та хiба вам що втовчеш у дурну довбешку!.. Як знаєш!.. То жiнка твоя тут сидiла? Покличте її!
Васюта покликав. Увiйшла Гаїнка.
– Ну, слухай!.. Та не кисни, бо терпiти не можу рюмсання! – гримнув лiкар, хоч у занiмiлої Гаїнки й сльози на очах не видко було. – Ось тобi лiки… – I вiн почав розказувати. Гаїнка мало що розiбрала з його московської мови, тiльки останнi слова добре зрозумiла: щоб доглядала, а то вмре.
Як лiкар виходив, дiд Дорош iз Васютою перепинили його в сiнях.
– Скажiть, пане, спитав дiд, – чи вiн буде жити, чи нi? По правдi!
– Як вичухається, то буде, – вiдмовив лiкар.
– Пане! – загомонiв Васюта. – Що хочте вiзьмiть, тiльки вигойте його! – I сльози закапали йому з очей.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Під тихими вербами» автора Грінченко Борис на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЧАСТИНА ТРЕТЯ“ на сторінці 36. Приємного читання.