Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА»

– Васюто!.. – гарикнув Карпо.

– Не буду… їй-бо, не буду!.. Хай йому всячина!.. Васюта замовк, сiв i почав крутити бiлявого вусика.

– Кажи, Зiньку, ти що думаєш? – питався Грицько.

– Як на мою думку, вiдказав Зiнько, – то пiдождемо до покрови: у той день йому строк виходить. Коли тодi не здасть землi громадi, то зараз пошлемо жалобу до губернатора.

– А як i губернатор нiчого? – спитав Карпо.

– Тодi далi… у санод!.. – одказав Грицько. – Хоч до царя!.. Нехай Зiнько пише!

Карпо, сидячи кiнець стола i зiпершися на свою кощаву руку велику, похитав головою:

– Нi, не такої їм треба науки, не такої!

– А якої ж?

– Кажiть i робiть уже ви, а як вам не поталанить, тодi i я з своїм словом серед вас озвуся.

Почали гуртом говорити про тую жалобу i таки договорилися, щоб списати її й готову мати, а зараз пiсля покрови, не гаючись, i в губерню.

По цiй розмовi озвався Грицько:

– От що, братця: позичив я в вас двадцять карбованцiв… Спасибi вам, що такi добрi, зарятували мене дуже!.. Тепер я трохи заробив, трохи хлiба продав, то спроможен вам оддати.

Витяг гаманця, розшморгнув, добув iззвiдти два червiнцi i положив бiля себе на полу.

– Вiзьмiть, спасибi вам, бо сам не встану!.. Вiзьми, Васюто!

Васюта взяв грошi.

– Е, братику! – скрикнув. Так не годиться! Ми тобi давали все такими здоровими та бiлими, та скiльки їх надавали!.. Що поки я донiс, так i поперек у мене замалим не луснув! А ти даєш тiльки двi маленькi жовтенькi кружалочки! Я так не хочу.

– Бери, яке дають! – одказав Грицько смiючися.

– Нi, не хочу!

– От же й я не хочу! – озвався Зiнько. – Щось я надумав, – не знаю тiльки, чи до ладу буде моє слово. Нам тепер не так уже сутужно на грошi; хлiб зародив, то не будемо бiдувати. Мабуть, можна буде нам так обiйтися, щоб не брати зараз оцих двадцяти карбованцiв, а повернути їх на одну добру дуже штуку.