Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА»

Звикла до того, що на кого оком гляне, той i її. А цей один не глянув на неї ласкаво, не прихилився нiколи до неї, i, може, через те й покохала його так, як ще нiкого не кохала.

Вже не вперше займає вона його потроху, закидає йому словами, а вiн мов не бачить, мов не чує, мов не розумiє!..

А сьогоднi… Вона сама не знає, як це сталося… Вона не могла вдержатися, її всю обняло божевiльне почування, жадоба кинутись до його i цiлувати… цiлувати!.. скоро побачила його там, на вулицi… I ось тепер!..

Невже ж вона його причарувала так, тая недоросла Гаїнка, i вiн не бачить, що вона, Ївга, краща, чепурнiша за неї? Чи вiн боїться жiнки? Нi, вiн не з боязких… То це любить її так!..

Вона знов застогнала, стиснувши зуби…

Коли любить, то що ж iз їм зробиш!

Та невже ж так i покинути? Та вона ж пропаде!

Коли не привернула вона його своїми очима, то приверне чим iншим. Є ж зiлля… Пiде до баби Мокрини – та їй дасть.. дасть такого, що як вип'є вiн, то вiд Гаїнки так i одверне, а до неї, до Ївги, прихилить. Бiгатиме вiн за нею так, як i всi iншi бiгали… От тодi вже не вiдiпхне так, як сьогоднi вiдiпхнув! Тодi вже вона попанує над їм!..

I дедалi вона думала, то все бiльше й бiльше здавалося їй, що це добре буде до баби Мокрини пiти. А що Зiнько буває в їх у хатi, то легко буде й дати йому – чи спити, чи з'їсти.

Ця думка розважала її.

Устала, обтрусилася. Тодi пiдiйшла до кринички i вмилася холодною водою, щоб не знати було слiз. Ще причепурилася трохи й пiшла. Виходячи з верб, побачила здалека на луцi якогось чоловiка – iшов дорогою. Здалося, що Рябченко. Байдуже їй було до його. Перескочила через тин та й подалася iзнов на весiлля.

Зiнько прийшов до Грицька, як уже всi позбиралися: Грицько лежав на полу з вибитою ногою, а на лавi сидiли Карпо та Васюта. Почали розмовляти зараз же за Денисову справу.

– А бачили? – попитав Карпо. – Денис уже оре пересельську землю.

– Невже?

– Сам бачив. То дожидавсь, боявсь, мабуть, а тепер уже зосмiливсь.

– Це ж виходить – вiн уже впевнився, що справа на його руч повернеться, – сказав Зiнько. – Бо коли б певний не був, то не орав би навмання.

– Ге-ге! Вiн тепер, з'їздивши в город, так пiдняв морду, що й кочергою не достанеш! – сказав Васюта. – Тiльки треба йому назад її нахилити.

– Провчити їх треба, – промовив Карпо, – провчити наукою доброю, бо порозсобачувалися без мiри, немов тi пси.

– Еге, провчиш їх! – одказав Грицько. – Коли в їх отой клятий Рябченко такий мудрий на вигадки, що крiзь сито й решето пройде.

– Ну, людина! – крутнув головою Васюта. – Мав вилупиться чорт, та пiвнi заспiвали – вродився чоловiк. Так тобi й риє, так тобi й крутить, мов той рогатий анциболот у чорториї.